Коріандр, або коляндра, або кінза (лат. Coriandrum sativum) – трав'янистий однорічник роду Коріандр родини Зонтичні, який широко використовується як прянощі в кулінарії і як ароматизатор у парфумерії, миловарінні та виробництві косметики. Коріандр посівний є медоносом. Назва рослини прийшла з давньогрецької мови, і за однією версією є похідною від слова, що означає «блощиця»: в незрілому вигляді коріандр пахне, як ця розчавлена комаха. За іншою версією у твірного слова є омонім зі значенням «звіробій», тому однозначно сказати, чому коріандр названий коріандром, важко.
Для тих, хто досі не знав, повідомляємо, що кінза й коріандр – це одна й та сама рослина. З яких місць вона походить, достеменно невідомо. Можливо, що з Середземномор'я. У всякому разі, в Західну і Центральну Європу, як і в Велику Британію, коріандр потрапив із Риму, а пізніше з Європи він був завезений в Америку, Нову Зеландію та Австралію. Сьогодні кінза широко вирощується в Україні, на Кавказі, в Криму та Середній Азії.
Куркума (лат. Curcuma) – рід однодольних рослин родини Імбирні. Кореневища рослин цього роду містять жовті барвники та ефірні олії, тому культивуються як пряні й лікарські рослини. Найчастіше в культурі вирощується вид куркума довга, або куркума домашня, або куркума культурна, або турмерик, або жовтий імбир (лат. Curcuma longa), порошок висушених коренів якого відомий як прянощі «куркума». У дикому вигляді ця культура зустрічається тільки в Індії, яка сьогодні є лідером із експорту прянощів, що видобуваються з кореневищ куркуми. У садових колекціях куркума з'явилася в 90-х роках минулого століття.
Рослина гісоп лікарський (лат. Hyssopus officinalis), або гісоп звичайний, або синій звіробій – вид роду Гісоп родини Губоцвіті, напівчагарник, що росте в дикому вигляді в північній Африці, західній Азії, центральній, південній і східній Європі. У культурі гісоп вирощують у Північній Америці і майже на всій території Європи. Трава гісоп є найдавнішою лікарською рослиною, яку застосовували для лікування хворих ще Гіппократ і Діоскорид. Молоді пагони гісопу з листям у свіжому та сушеному вигляді використовують як пряну приправу для закусок, перших і других страв. Включають гісоп і в дієтичні страви.
Хворіють помідори часто, і хвороб у них, на жаль, більш ніж досить, тому тим, хто займається вирощуванням цієї культури, необхідно знати якнайбільше не тільки про захворювання, а й про способи боротьби з ними. Ми пропонуємо вам познайомитися з основними проблемами в вирощуванні цієї культури, а також із тими засобами, які допоможуть вам упоратися з хворобами і не допустити ураження помідорів інфекцією на грядці чи в теплиці.
Гній є органічним добривом, що складається з екскрементів домашніх тварин. Це найвідоміше й найуживаніше в усіх країнах світу добриво упродовж усієї історії людства. Утворюється гній у процесі мікробіологічної та ферментативної переробки тваринами різних кормів.
Відкрив сечовину у 1773 році французький хімік Ілер Марен Руел, виділивши певну сполуку з рідкого продукту життєдіяльності людини – сечі. Саме тому сполуку й назвали сечовиною. У 1818 Вільям Праут ідентифікував цю речовину, а в 1828 році німецький лікар і хімік Велер отримав речовину, подібну до сечовини, упарюванням ціанату-амонію, розчиненого у воді. Особливе значення сечовини в тому, що вона є першою органічною сполукою, яку синтезували з неорганічної, і з цієї події починається відлік історії органічної хімії.
Фенхель звичайний (лат. Foeniculum vulgare) є видом роду фенхель родини Окружкові (Зонтичні). У народі цю трав'янисту рослину називають кропом аптечним, або волоським. У дикому вигляді фенхель звичайний зустрічається в країнах Північної Африки – Єгипті, Лівії, Марокко, Алжирі та Тунісі; у Західній Європі, зокрема в Італії, Франції, Англії, Іспанії та Португалії; у Південно-Східній Європі – у Греції, Болгарії, Албанії та країнах колишньої Югославії. Крім того, він росте в Північній, Центральній і Південній Америці, Новій Зеландії, а також у Західній і Центральній Азії. Фенхель найлегше виявити на кам'янистих схилах, у канавах і на засмічених місцях. Культивують фенхель у багатьох країнах світу.
Солодка картопля батат, або іпомея батат (лат. Ipomoea batatas) – цінна кормова і харчова культура, вид бульбоподібних рослин роду Іпомея родини Берізкових. Походить батат із Колумбії й Перу, звідки він ще до прибуття європейців до Південної Америки поширився по всьому регіону, а також потрапив у Східну й Південну Полінезії, Вест-Індію, на острів Пасхи і в Нову Зеландію. Ацтеки називали їстівне коріння батату «камотлі» і їли в сирому, вареному та смаженому вигляді. Під час конкісти іспанці завезли батат на Філіппінські острови, звідки він потрапив у Середземномор'я, Тайвань і Японію. Сьогодні батат росте тільки в культурі. Вирощують його в субтропічних і тропічних зонах, а також у теплих районах помірної зони – наприклад, непогано росте батат в Україні, та й батат у Підмосков'ї давно вже не рідкість. Лідерами в промисловому вирощуванні батату є Китай, Індонезія та Індія.
Шпинат городній (лат. Spinacia oleracea) є однорічною трав'янистою рослиною, видом роду Шпинат родини Амарантові, хоча не так давно його відносили до родини Лободових. У дикому вигляді шпинат росте в Передній Азії, а культивувати його почали ще в Персії. Шпинат був настільки популярний в арабських країнах, що двоюрідний брат Мухаммеда ібн аль-Аввам називав його «генералом серед зелені». У середині VII століття по Великому шовковому шляху шпинат потрапив до Китаю, де його називали «перським овочем». У християнській Європі – спочатку на Сицилії та в Іспанії – шпинат став відомий приблизно в XIII столітті, але тоді вирощувалась форма рослини, сьогодні вже забута. В Італії XV століття зелений шпинат вживали в їжу під час Великого посту, а у Франції моду подавати до столу шпинат ввела італійка Катерина Медичі. З середини XVI століття в Європі вже вирощували шпинат сучасного типу: широколистий, без гіркоти і з круглим насінням.
Ревінь (лат. Rheum) – рід багаторічних трав'янистих рослин, що належать до родини Гречані. Найбільшого поширення ревінь набув у Європі та США, хоча зростає він і в Азії. Походження ревеню досить заплутане. Ця культура згадується ще в працях Педанія Діоскорида, що жив у першому столітті нашої ери. У XI-XII століттях ревінь став потрапляти в Європу з Азії через Персію. Марко Поло, який побував у тангутському царстві, стверджував, що корінь ревеню там вирощували і заготовляли у великих кількостях. У 1640 корінь ревеню стали доставляти в Англію з Китаю через Індію, й англійці вважали його кантонським, китайським або східно-індійським овочем. На територію сучасної Росії ревінь потрапив найімовірніше з Кримського півострова.
Капустяні, або Хрестоцвіті – родина, що охоплює дводольні трав'янисті однорічні та багаторічні рослини, напівчагарники й чагарники. Усього в родині близько трьохсот вісімдесяти родів і близько трьох тисяч двохсот видів. Найближчими родичами капустяних рослин є Капустоцвітні. У природі хрестоцвіті можна найчастіше зустріти в помірному кліматі північної півкулі, в Старому світі, але деякі ростуть і в тропіках, і навіть у південній півкулі. Представники родини Капустяні мають велике значення в сільському господарстві. До широко оброблюваних капустяних культур належать різні види капусти, ріпа, хрін, гірчиця, турнепс, а також деякі лікарські та декоративні рослини.
Червоний перець, гострий перець, гіркий перець або перець чилі – висушені чи свіжі плоди деяких сортів стручкового перцю (лат. Capsicum annuum), виду роду Капсикум пасльонових культур. У роду близько 30 видів. Назва «чилі» не має стосунку до однойменної країни, а походить від ацтекського слова, що означає в перекладі «червоний». Родом червоний стручковий перець із тропіків Центральної і Південної Америки, де місцеві жителі культивували його задовго до прибуття на континент європейців. Червоний гіркий перець часто плутають із чорним гірким перцем, хоча вони не є родичами і взагалі належать до різних родин. Річ у тім, що європейцям до відкриття Америки вже був відомий чорний індійський перець, тому чилі вони теж назвали перцем через його пекучість. Сьогодні червоний пекучий перець вирощують по всьому світу, але найбільше – в Таїланді й Індії.
Капуста кале, або кале, або Грюнколь, або Брунколь, або Браунколь, або кучерява капуста (лат. Brassica oleracea var. Sabellica) є однорічною овочевою рослиною, різновидом виду Капуста родини Хрестоцвіті. Це листовий овоч, що, на відміну від інших різновидів капусти, не утворює головки. Листя капусти кале нагадує кучеряве листя салату. Кале дуже схожа на дику капусту, проте достеменно її походження досі не встановлено, хоча відомо, що до кінця Середньовіччя капуста кале була в Європі одним із найпоширеніших овочів. На початку XIX століття російські торговці завезли її в Канаду, а під час Другої світової війни через високу поживну цінність кале стали широко культивувати в Великій Британії.
Злаки (лат. Gramineae), або Тонконогі – найчисленніша родина рослин, до яких належать такі затребувані в сільському господарстві культури, як жито, ячмінь, пшениця, кукурудза, рис, просо, овес, цукровий очерет, бамбук, амарант та інші відомі рослини. Поширені злаки на всіх континентах, ростуть вони навіть в Антарктиді – у всякому разі, не так давно там було виявлено тонконіг однорічний. У саванах і степах злакові становлять переважну частину фітомаси. Усього ж у родині близько 6000 видів рослин.
По всьому світі картоплю заведено вирощувати з бульб, але посадка репродуктивних бульб із року в рік призводить до поступового накопичення в картоплі генетичних змін, які людському організму, м'яко кажучи, некорисні. Окрім того, з кожним роком урожай стає скромнішим, а розмір бульб меншим. Аби відновити врожайність і якість посадкової картоплі, необхідно один раз на 6-7 років оновлювати сорти, тобто вирощувати бульби з гарного насіння. Справа ця трудомістка, але якщо ви візьметеся за неї відповідально, то в подальшому обробіток картоплі буде приносити вам не тільки якісний продукт харчування, а й задоволення.