Коріандр овочевий (лат. Coriandrum sativum), або коріандр посівний – трав'янистий однорічник, що належить до роду коріандр родини Зонтичні. Ця рослина культивувалася як лікарська та як прянощі ще в Стародавньому світі – Єгипті, Греції і Римі. Коріандр має приємний аромат, який використовують у косметиці, парфумерії та миловарінні. Походить він, найімовірніше, зі Східного Середземномор'я, а в Західну та Центральну Європу коріандр завезли римляни. У XV-XVII століттях він потрапив до Нової Зеландії, Австралії й Америки. Сьогодні цю рослину вирощують повсюдно.
Детальніше... Додати коментар
Любисток (лат. Levisticum) – монотипний рід родини Зонтичні, представлений видом любисток лікарський (лат. Levisticum officinale) – трав'янистий багаторічник родом з Афганістану й Ірану. Сьогодні цю рослину культивують повсюдно. Інакше любисток називають любистрою, любчиком тощо.
Щавель, або квасець чи квасок (лат. Rumex) – рід трав'янистих і напівчагарникових однорічників та багаторічників родини Гречані. Українська назва роду має спільний корінь зі словом «квас». Представники цього роду зустрічаються на всіх континентах, де є рослинність, але основний ареол щавлю охоплює помірні широти північної півкулі: узлісся та схили ярів, луки, береги озер, боліт і річок. Зростає він і як бур'ян біля житла людини, проявляючи невибагливість до складу ґрунту. Усього в роду понад півтораста видів, але основною культурою роду вважається щавель звичайний, або кислий.
Коріандр, або коляндра, або кінза (лат. Coriandrum sativum) – трав'янистий однорічник роду Коріандр родини Зонтичні, який широко використовується як прянощі в кулінарії і як ароматизатор у парфумерії, миловарінні та виробництві косметики. Коріандр посівний є медоносом. Назва рослини прийшла з давньогрецької мови, і за однією версією є похідною від слова, що означає «блощиця»: в незрілому вигляді коріандр пахне, як ця розчавлена комаха. За іншою версією у твірного слова є омонім зі значенням «звіробій», тому однозначно сказати, чому коріандр названий коріандром, важко.
Куркума (лат. Curcuma) – рід однодольних рослин родини Імбирні. Кореневища рослин цього роду містять жовті барвники та ефірні олії, тому культивуються як пряні й лікарські рослини. Найчастіше в культурі вирощується вид куркума довга, або куркума домашня, або куркума культурна, або турмерик, або жовтий імбир (лат. Curcuma longa), порошок висушених коренів якого відомий як прянощі «куркума». У дикому вигляді ця культура зустрічається тільки в Індії, яка сьогодні є лідером із експорту прянощів, що видобуваються з кореневищ куркуми. У садових колекціях куркума з'явилася в 90-х роках минулого століття.
Рослина гісоп лікарський (лат. Hyssopus officinalis), або гісоп звичайний, або синій звіробій – вид роду Гісоп родини Губоцвіті, напівчагарник, що росте в дикому вигляді в північній Африці, західній Азії, центральній, південній і східній Європі. У культурі гісоп вирощують у Північній Америці і майже на всій території Європи. Трава гісоп є найдавнішою лікарською рослиною, яку застосовували для лікування хворих ще Гіппократ і Діоскорид. Молоді пагони гісопу з листям у свіжому та сушеному вигляді використовують як пряну приправу для закусок, перших і других страв. Включають гісоп і в дієтичні страви.
Хворіють помідори часто, і хвороб у них, на жаль, більш ніж досить, тому тим, хто займається вирощуванням цієї культури, необхідно знати якнайбільше не тільки про захворювання, а й про способи боротьби з ними. Ми пропонуємо вам познайомитися з основними проблемами в вирощуванні цієї культури, а також із тими засобами, які допоможуть вам упоратися з хворобами і не допустити ураження помідорів інфекцією на грядці чи в теплиці.
Гній є органічним добривом, що складається з екскрементів домашніх тварин. Це найвідоміше й найуживаніше в усіх країнах світу добриво упродовж усієї історії людства. Утворюється гній у процесі мікробіологічної та ферментативної переробки тваринами різних кормів.
Відкрив сечовину у 1773 році французький хімік Ілер Марен Руел, виділивши певну сполуку з рідкого продукту життєдіяльності людини – сечі. Саме тому сполуку й назвали сечовиною. У 1818 Вільям Праут ідентифікував цю речовину, а в 1828 році німецький лікар і хімік Велер отримав речовину, подібну до сечовини, упарюванням ціанату-амонію, розчиненого у воді. Особливе значення сечовини в тому, що вона є першою органічною сполукою, яку синтезували з неорганічної, і з цієї події починається відлік історії органічної хімії.
Фенхель звичайний (лат. Foeniculum vulgare) є видом роду фенхель родини Окружкові (Зонтичні). У народі цю трав'янисту рослину називають кропом аптечним, або волоським. У дикому вигляді фенхель звичайний зустрічається в країнах Північної Африки – Єгипті, Лівії, Марокко, Алжирі та Тунісі; у Західній Європі, зокрема в Італії, Франції, Англії, Іспанії та Португалії; у Південно-Східній Європі – у Греції, Болгарії, Албанії та країнах колишньої Югославії. Крім того, він росте в Північній, Центральній і Південній Америці, Новій Зеландії, а також у Західній і Центральній Азії. Фенхель найлегше виявити на кам'янистих схилах, у канавах і на засмічених місцях. Культивують фенхель у багатьох країнах світу.
Солодка картопля батат, або іпомея батат (лат. Ipomoea batatas) – цінна кормова і харчова культура, вид бульбоподібних рослин роду Іпомея родини Берізкових. Походить батат із Колумбії й Перу, звідки він ще до прибуття європейців до Південної Америки поширився по всьому регіону, а також потрапив у Східну й Південну Полінезії, Вест-Індію, на острів Пасхи і в Нову Зеландію. Ацтеки називали їстівне коріння батату «камотлі» і їли в сирому, вареному та смаженому вигляді. Під час конкісти іспанці завезли батат на Філіппінські острови, звідки він потрапив у Середземномор'я, Тайвань і Японію. Сьогодні батат росте тільки в культурі. Вирощують його в субтропічних і тропічних зонах, а також у теплих районах помірної зони – наприклад, непогано росте батат в Україні, та й батат у Підмосков'ї давно вже не рідкість. Лідерами в промисловому вирощуванні батату є Китай, Індонезія та Індія.
Шпинат городній (лат. Spinacia oleracea) є однорічною трав'янистою рослиною, видом роду Шпинат родини Амарантові, хоча не так давно його відносили до родини Лободових. У дикому вигляді шпинат росте в Передній Азії, а культивувати його почали ще в Персії. Шпинат був настільки популярний в арабських країнах, що двоюрідний брат Мухаммеда ібн аль-Аввам називав його «генералом серед зелені». У середині VII століття по Великому шовковому шляху шпинат потрапив до Китаю, де його називали «перським овочем». У християнській Європі – спочатку на Сицилії та в Іспанії – шпинат став відомий приблизно в XIII столітті, але тоді вирощувалась форма рослини, сьогодні вже забута. В Італії XV століття зелений шпинат вживали в їжу під час Великого посту, а у Франції моду подавати до столу шпинат ввела італійка Катерина Медичі. З середини XVI століття в Європі вже вирощували шпинат сучасного типу: широколистий, без гіркоти і з круглим насінням.
Ревінь (лат. Rheum) – рід багаторічних трав'янистих рослин, що належать до родини Гречані. Найбільшого поширення ревінь набув у Європі та США, хоча зростає він і в Азії. Походження ревеню досить заплутане. Ця культура згадується ще в працях Педанія Діоскорида, що жив у першому столітті нашої ери. У XI-XII століттях ревінь став потрапляти в Європу з Азії через Персію. Марко Поло, який побував у тангутському царстві, стверджував, що корінь ревеню там вирощували і заготовляли у великих кількостях. У 1640 корінь ревеню стали доставляти в Англію з Китаю через Індію, й англійці вважали його кантонським, китайським або східно-індійським овочем. На територію сучасної Росії ревінь потрапив найімовірніше з Кримського півострова.
Капустяні, або Хрестоцвіті – родина, що охоплює дводольні трав'янисті однорічні та багаторічні рослини, напівчагарники й чагарники. Усього в родині близько трьохсот вісімдесяти родів і близько трьох тисяч двохсот видів. Найближчими родичами капустяних рослин є Капустоцвітні. У природі хрестоцвіті можна найчастіше зустріти в помірному кліматі північної півкулі, в Старому світі, але деякі ростуть і в тропіках, і навіть у південній півкулі. Представники родини Капустяні мають велике значення в сільському господарстві. До широко оброблюваних капустяних культур належать різні види капусти, ріпа, хрін, гірчиця, турнепс, а також деякі лікарські та декоративні рослини.
Червоний перець, гострий перець, гіркий перець або перець чилі – висушені чи свіжі плоди деяких сортів стручкового перцю (лат. Capsicum annuum), виду роду Капсикум пасльонових культур. У роду близько 30 видів. Назва «чилі» не має стосунку до однойменної країни, а походить від ацтекського слова, що означає в перекладі «червоний». Родом червоний стручковий перець із тропіків Центральної і Південної Америки, де місцеві жителі культивували його задовго до прибуття на континент європейців. Червоний гіркий перець часто плутають із чорним гірким перцем, хоча вони не є родичами і взагалі належать до різних родин. Річ у тім, що європейцям до відкриття Америки вже був відомий чорний індійський перець, тому чилі вони теж назвали перцем через його пекучість. Сьогодні червоний пекучий перець вирощують по всьому світу, але найбільше – в Таїланді й Індії.