Азіміна, або пау-пау чи папая (лат. Asimina) – рід квіткових рослин родини Аннонових, що налічує 8 видів, поширених переважно в природі США. Азіміну називають також банановим деревом або американською папаєю (пау-пау), оскільки плоди всіх трьох рослин мають між собою деяку схожість. Заради цих їстівних плодів у садах вирощується вид азіміна трилопатева, або азіміна трилобіт (Asimina triloba), введена в культуру в 1736 році. Вирощують її в регіонах із теплим кліматом, наприклад, в Італії, Франції, Японії та Іспанії. Зростає азіміна і в Україні, переважно в її південних районах. Азіміна в Росії зустрічається здебільшого в Краснодарському та Ставропольському краї, хоча відомі випадки її успішного плодоношення і в Оренбурзі. Окрім смакових якостей, що заслуговують на визнання, цікавість викликають також лікувальні властивості азіміни.
- Абрикос
- Аґрус
- Аґрус (посадка і догляд восени)
- Аґрус (хвороби і шкідники)
- Айва
- Алича
- Актинідія
- Актинідія коломікта
- Аронія
- Брусниця
- Бузина
- Виноград
- Виноград (догляд восени)
- Вишня
- Вишня (хвороби і шкідники)
- Водянка
- Волоський горіх
- Глід
- Голубинець
- Горобина
- Горобина чорноплідна
- Груша
- Жимолость
- Журавлина
- Ірга
- Йошта
- Калина
- Лимонник
- Лимонник китайський
- Ліщина
- Лохина
- Малина
- Малина (посадка і догляд восени)
- Малина ремонтантна
- Малина (хвороби і шкідники)
- Малина, аґрус і смородина після збору врожаю
- Мигдаль
- Нектарин
- Обліпиха
- Ожина
- Персик
- Полуниця
- Полуниця (вирощування розсади)
- Полуниця (посадка і догляд восени)
- Полуниця (після збору врожаю)
- Полуниця (хвороби і шкідники)
- Полуниця ремонтантна
- Слива
- Суниця
- Суниця (вирощування розсади)
- Смородина
- Смородина (посадка і догляд восени)
- Смородина біла
- Смородина червона
- Смородина чорна
- Смородина (хвороби і шкідники)
- Терен
- Черемха
- Черешня
- Чорниця
- Шипшина
- Шовковиця
- Яблуня
- Яблуня карликова
- Яблуня колоноподібна
- Яблуня (хвороби і шкідники)
Мушмула, або чишкун (лат. Mespilus) – рід листопадних рослин родини Розові. За даними The Plant List у роду всього три види. Слово «мушмула» запозичене з турецької мови, в яку воно потрапило з грецької. Як культурна рослина вирощується мушмула німецька, або звичайна, родом не з Німеччини, як можна було би припустити, а з Південно-Західної Азії та Південно-Східної Європи. До Німеччини мушмулу завезли римляни. Сьогодні в дикому вигляді вона зустрічається в Азербайджані, Південній Осетії, Грузії, Вірменії, на Північному Кавказі, на південному березі Криму і навіть у центральних областях України.
Вирощують цю рослину вже понад 3000 років. У культуру її ввели стародавні греки, в давньоримську епоху й Середньовіччя мушмула вже була найважливішою плодовою рослиною. Однак потім цікавість до неї поступово згасла, її замінили інші культури, зокрема завезені до Європи з Нового Світу. Нині мушмулу можна зустріти нечасто.
Дереза звичайна, або дереза берберів, або дереза варварська, або дереза китайська, або вовчі ягоди, або ягоди годжі (лат. Lycium barbarum) – дерев'яниста рослина, вид роду Дереза пасльонових культур. У Китаї ця рослина відома під назвою «нінся гоуці», що перекладається як «нінсянська дереза», а для європейців «гоучо» звучить як «годжі». У природі дерезу звичайну можна зустріти в Китаї, Тибеті, Гімалаях і Росії. На початку XXI століття годжі стали рекламувати як ліки від усіх хвороб, що мають унікальну концентрацію антиоксидантів і мікроелементів. Дереза звичайна претензійно іменувалася продавцями «райського ягодою», «червоним алмазом» і «ягодою довголіття». Однак дослідження спростували маркетингові заяви про чудодійний сік годжі.
Мучниця (лат. Arctostaphylos) – рід дрібних чагарників родини Вересові, пристосованих до зростання в арктичному й субарктичному кліматі. Наукова назва роду утворена від двох грецьких слів, що означають «ведмідь» і «лоза», тому мучницю інакше називають ведмежою лозою, ведмежницею, ведмежим виноградом, ведмежими вушками, а також толокнянкою. За інформацією The Plant List рід містить 75 видів, які можна зустріти на півночі Європи, в Сибіру, в Північній Америці та гірських районах Центральної Америки. У садовій культурі вирощується лікарська рослина мучниця звичайна (Arctostaphylos uva-ursi), яка в природі зустрічається в сухих соснових лісах, на вирубках, згарищах, кам'янистих осипищах і в приморських дюнах.
Морошка (лат. Rubus chamaemorus) – вид трав'янистих багаторічників роду Рубус родини Розові з їстівними плодами. Наукову назву утворено від давньогрецького «на землі» і латинського «шовковиця» – «земляна шовковиця». Морошкою називають і рослину, і її плоди. Відома ця культура також як болотяний вогонь, болотяний стражник, північний апельсин, арктична малина, мохова смородина, глошина й царська ягода. Де росте морошка? Її ареал простягається по всій Північній півкулі. Морошку можна зустріти на торф'яних болотах, у мохових чагарниках, зростає вона в тундрі, у північній лісосмузі, у середній смузі Росії, в Сибіру, на Далекому Сході і в Білорусі.
У культурі морошку вирощують для виробництва джему, соку, компотів, повидла та інших заготовок, які зазвичай роблять на зиму. Використовують ягоду і в медичних цілях. У промислових масштабах рослина морошка вирощується в США й Скандинавії, а в Фінляндії, в якій на монеті номіналом 2 євро зображено саме цю рослину, зараз іде експеримент із парникового вирощування культури. Такий інтерес до морошки викликаний не тільки тим, що ягода багата на біологічно активні речовини, а й тим, що вона має цілющі властивості для лікування низки захворювань і застосовується як у народній, так і в офіційній медицині.
Водяника (лат. Empetrum), або голубинець – рід низькорослих, сланких вічнозелених чагарників родини Вересові з непоказними квітками та схожим на хвоїнки листям, які дуже поширені в Північній півкулі й іноді зустрічаються в Південній Америці. У природі водяника зростає на сфагнових болотах, у соснових лісах, у тундрі, на відкритих пісках і гранітних відкладеннях у горах альпійського й субальпійського поясу.
Горобина (лат. Sorbus) є родом деревних рослин триби Яблуневі родини Розові, в якому за різними даними налічується від 80 до 100 видів. А рослина горобина звичайна, або червона (лат. Sorbus aucuparia) – плодове дерево, вид роду Горобина, дуже поширений майже по всій Європі, у Передній Азії й на Кавказі. Ареал виду доходить до Крайньої Півночі, а в горах горобина червона вже у вигляді чагарнику піднімається до кордону рослинності. Родова назва sorbus походить із кельтської мови, перекладається як «терпкий, гіркий» і характеризує смак плодів горобини. Видова назва походить від латинських слів, що у перекладі означають «птах» і «ловити»: плоди горобини використовувалися для приманювання птахів.
Із давніх-давен горобина була частиною культури слов'ян, скандинавів і кельтів, які наділяли її магічною силою: вважалося, що вона захищала воїнів у боях, захищала від світу мертвих і від чаклунства. Ягода горобини з нижньої сторони виглядає як рівнобічна п'ятикутна зірка – один із найдавніших язичницьких символів захисту. Під час весілля горобинове листя клали у взуття нареченим, з її деревини виготовляли дорожні палиці. Горобину садили поруч із житлом, і пошкодити або знищити дерево вважалося дуже поганою прикметою.
Лимонник китайський (лат. Schisandra chinensis) є видом роду лимонник родини Лимонникові, зустрічається в дикій природі на узліссях та прогалинах хвойно-листяних і листяних лісів, у вузьких долинах струмків і гірських річок, на старому гарі і вирубках Кореї, Японії, Китаю та російської території Далекого Сходу. Зростає він групами, утворюючи зарості й піднімаючись у гори на висоту до 600 м над рівнем моря. У культурі лимонник китайський вирощують дуже давно: в лікарських цілях його почали культивувати щонайпізніше за 250 років до нашої ери.
Рослина актинідія коломікта (лат. Actinidia kolomikta), або повзун, є чагарниковою багаторічною ліаною, видом роду Актинідія родини Актинідієві. Родову назву рослини утворено від грецького слова «actis», яке означає «промінь» і пояснює, як розташовані стовпчики зав'язі у представників родини. Актинідія коломікта, як і найбільший представник роду актинідія аргута, в природі зустрічається в змішаних і хвойних лісах Далекого Сходу на висоті до 1000-1800 м над рівнем моря. У культурі актинідія коломікта з 1855 року вирощується як плодова й декоративна рослина.
Чорниця звичайна (лат. Vaccinium myrtillus), або чорниця миртолиста – низькоросла рослина з їстівними ягодами, вид роду вакциніум родини Вересові (в недавньому минулому цей рід виділяли в родину Брусничні). Латинська назва роду походить від слова «корова», оскільки листя деяких видів використовувалося як корм худобі. Видову назву чорниця отримала за свою схожість із миртом. Українську назву рослині дано за колір ягід і соку, від яких руки і рот довго залишаються чорними. В Україні чорницю інакше називають боровицею, борівкою, чорними ягодами, афинами чи яфинами. Чорниця – родичка таких ягідних рослин, як брусниця, журавлина та лохина.
Зростає ягода чорниця в тайгових районах Азії та Північної Європи, в субарктичному поясі, а також у Північній Америці. У культурі цю ягоду вирощують у лікарських цілях, а також як декоративну рослину.
Брусниця (лат. Vaccinium vitis-idaea) – вид роду вакциніум, вічнозелений ягідний чагарник, поширений у лісовій та тундровій зонах. У природі брусниця зростає на торф'яних болотах, у хвойних, змішаних і листяних лісах, у рівнинних і гірських тундрах. Її можна зустріти в європейській частині Росії, Західній Європі, Східній Азії, північній Монголії, Маньчжурії та Північній Кореї. Видова назва в перекладі з латини означає «виноградна лоза з гори Іда» – це місце розташоване на острові Крит. Уперше назва роду згадується в джерелах XVI століття, а в культуру рослину введено понад 100 років тому в Америці. Тоді ж з'явились і перші сорти брусниці. У Європі рослину почали вводити в культуру в 60-х роках минулого століття. Сьогодні брусниця звичайна, або лікувальна брусниця, вирощується в промислових масштабах в таких країнах, як Білорусь, Литва, Німеччина та Росія. Останнім часом з'явилися плантації брусниці й у скандинавських країнах.
Шипшина (лат. Rosea) – рід рослин родини Розові, що має безліч культурних форм під назвою Троянда. За різними даними налічується від 400 до 500 видів шипшини і до 50000 її культурних сортів та гібридів. Про видове розмаїття рослини писали ще Геродот, Теофраст і Пліній. В епоху Відродження класифікація шипшини зводилася до поділу на дикі та культурні види за кількістю пелюсток у квітках, проте вже Карл Лінней звернув увагу на труднощі класифікації через гібридизацію троянд. Сьогодні ніхто не може точно сказати, скільки видів шипшини існує в природі. Поширені шипшини в субтропічній і помірній зонах північної півкулі, але іноді зустрічаються і в районах із тропічним кліматом. Зростає троянда шипшина поодиноко або групами в хвойних підлісках та на узліссях листяних і змішаних лісів, у рідколіссі, уздовж джерел і річок, на вологих луках, глинистих і скелястих берегах, на рівнинах і на висоті до 2200 м над рівнем моря.
Черемха, або черемшина (лат. Prunus) – загальна назва деяких видів роду Слива родини Розові, які раніше виділяли в окремий рід або підрід. Найчастіше під поняттям «черемха» мають на увазі черемху звичайну, або гронову, або пташину (лат. Prunus padus), що росте в дикому вигляді в Західній Європі, Азії, Північній Африці та по всій Росії, вважаючи за краще лісові й багаті ґрунти з близьким заляганням ґрунтових вод у районах із помірним кліматом і розташовуючись по берегах річок, на пісках, лісових галявинах і прогалинах. Існує близько 20 видів черемхи.
Кизильник блискучий (лат. Cotoneaster lucidus) – вид чагарників родини Розові, в природі зустрічається на річкових ріняках, скелястих схилах і в змішаних лісах Китаю й Алтаю. Ця невибаглива декоративна рослина широко використовується в ландшафтному дизайні. Родову назву рослини складено з двох слів, що в перекладі означають «айва» й «подібний, що має вигляд», це пояснюється схожістю листя кизильника блискучого з листям айви. У культурі цей вид кизильника з XIX століття.
Барбарис Тунберга (лат. Berberisthunbergii) – вид роду Барбарис родини Барбарисових, що зростає в природі на Далекому Сході. Натуралізувався цей вид також у Північній Америці та Європі. У культурі барбарис Тунберга вирощується повсюдно. Цінується рослина передусім за високу декоративність.
