Горобина (лат. Sorbus) є родом деревних рослин триби Яблуневі родини Розові, в якому за різними даними налічується від 80 до 100 видів. А рослина горобина звичайна, або червона (лат. Sorbus aucuparia) – плодове дерево, вид роду Горобина, дуже поширений майже по всій Європі, у Передній Азії й на Кавказі. Ареал виду доходить до Крайньої Півночі, а в горах горобина червона вже у вигляді чагарнику піднімається до кордону рослинності. Родова назва sorbus походить із кельтської мови, перекладається як «терпкий, гіркий» і характеризує смак плодів горобини. Видова назва походить від латинських слів, що у перекладі означають «птах» і «ловити»: плоди горобини використовувалися для приманювання птахів.

Із давніх-давен горобина була частиною культури слов'ян, скандинавів і кельтів, які наділяли її магічною силою: вважалося, що вона захищала воїнів у боях, захищала від світу мертвих і від чаклунства. Ягода горобини з нижньої сторони виглядає як рівнобічна п'ятикутна зірка – один із найдавніших язичницьких символів захисту. Під час весілля горобинове листя клали у взуття нареченим, з її деревини виготовляли дорожні палиці. Горобину садили поруч із житлом, і пошкодити або знищити дерево вважалося дуже поганою прикметою.

Лимонник китайський (лат. Schisandra chinensis) є видом роду лимонник родини Лимонникові, зустрічається в дикій природі на узліссях та прогалинах хвойно-листяних і листяних лісів, у вузьких долинах струмків і гірських річок, на старому гарі і вирубках Кореї, Японії, Китаю та російської території Далекого Сходу. Зростає він групами, утворюючи зарості й піднімаючись у гори на висоту до 600 м над рівнем моря. У культурі лимонник китайський вирощують дуже давно: в лікарських цілях його почали культивувати щонайпізніше за 250 років до нашої ери.

Рослина актинідія коломікта (лат. Actinidia kolomikta), або повзун, є чагарниковою багаторічною ліаною, видом роду Актинідія родини Актинідієві. Родову назву рослини утворено від грецького слова «actis», яке означає «промінь» і пояснює, як розташовані стовпчики зав'язі у представників родини. Актинідія коломікта, як і найбільший представник роду актинідія аргута, в природі зустрічається в змішаних і хвойних лісах Далекого Сходу на висоті до 1000-1800 м над рівнем моря. У культурі актинідія коломікта з 1855 року вирощується як плодова й декоративна рослина.

Чорниця звичайна (лат. Vaccinium myrtillus), або чорниця миртолиста – низькоросла рослина з їстівними ягодами, вид роду вакциніум родини Вересові (в недавньому минулому цей рід виділяли в родину Брусничні). Латинська назва роду походить від слова «корова», оскільки листя деяких видів використовувалося як корм худобі. Видову назву чорниця отримала за свою схожість із миртом. Українську назву рослині дано за колір ягід і соку, від яких руки і рот довго залишаються чорними. В Україні чорницю інакше називають боровицею, борівкою, чорними ягодами, афинами чи яфинами. Чорниця – родичка таких ягідних рослин, як брусниця, журавлина та лохина.

Зростає ягода чорниця в тайгових районах Азії та Північної Європи, в субарктичному поясі, а також у Північній Америці. У культурі цю ягоду вирощують у лікарських цілях, а також як декоративну рослину.

Брусниця (лат. Vaccinium vitis-idaea) – вид роду вакциніум, вічнозелений ягідний чагарник, поширений у лісовій та тундровій зонах. У природі брусниця зростає на торф'яних болотах, у хвойних, змішаних і листяних лісах, у рівнинних і гірських тундрах. Її можна зустріти в європейській частині Росії, Західній Європі, Східній Азії, північній Монголії, Маньчжурії та Північній Кореї. Видова назва в перекладі з латини означає «виноградна лоза з гори Іда» – це місце розташоване на острові Крит. Уперше назва роду згадується в джерелах XVI століття, а в культуру рослину введено понад 100 років тому в Америці. Тоді ж з'явились і перші сорти брусниці. У Європі рослину почали вводити в культуру в 60-х роках минулого століття. Сьогодні брусниця звичайна, або лікувальна брусниця, вирощується в промислових масштабах в таких країнах, як Білорусь, Литва, Німеччина та Росія. Останнім часом з'явилися плантації брусниці й у скандинавських країнах.

Шипшина (лат. Rosea) – рід рослин родини Розові, що має безліч культурних форм під назвою Троянда. За різними даними налічується від 400 до 500 видів шипшини і до 50000 її культурних сортів та гібридів. Про видове розмаїття рослини писали ще Геродот, Теофраст і Пліній. В епоху Відродження класифікація шипшини зводилася до поділу на дикі та культурні види за кількістю пелюсток у квітках, проте вже Карл Лінней звернув увагу на труднощі класифікації через гібридизацію троянд. Сьогодні ніхто не може точно сказати, скільки видів шипшини існує в природі. Поширені шипшини в субтропічній і помірній зонах північної півкулі, але іноді зустрічаються і в районах із тропічним кліматом. Зростає троянда шипшина поодиноко або групами в хвойних підлісках та на узліссях листяних і змішаних лісів, у рідколіссі, уздовж джерел і річок, на вологих луках, глинистих і скелястих берегах, на рівнинах і на висоті до 2200 м над рівнем моря.

Черемха, або черемшина (лат. Prunus) – загальна назва деяких видів роду Слива родини Розові, які раніше виділяли в окремий рід або підрід. Найчастіше під поняттям «черемха» мають на увазі черемху звичайну, або гронову, або пташину (лат. Prunus padus), що росте в дикому вигляді в Західній Європі, Азії, Північній Африці та по всій Росії, вважаючи за краще лісові й багаті ґрунти з близьким заляганням ґрунтових вод у районах із помірним кліматом і розташовуючись по берегах річок, на пісках, лісових галявинах і прогалинах. Існує близько 20 видів черемхи.

Кизильник блискучий (лат. Cotoneaster lucidus) – вид чагарників родини Розові, в природі зустрічається на річкових ріняках, скелястих схилах і в змішаних лісах Китаю й Алтаю. Ця невибаглива декоративна рослина широко використовується в ландшафтному дизайні. Родову назву рослини складено з двох слів, що в перекладі означають «айва» й «подібний, що має вигляд», це пояснюється схожістю листя кизильника блискучого з листям айви. У культурі цей вид кизильника з XIX століття.

Барбарис Тунберга (лат. Berberisthunbergii) – вид роду Барбарис родини Барбарисових, що зростає в природі на Далекому Сході. Натуралізувався цей вид також у Північній Америці та Європі. У культурі барбарис Тунберга вирощується повсюдно. Цінується рослина передусім за високу декоративність.

Лимонник (лат. Schisandra) – рід вічнозелених і листопадних рослин родини Лимонникові, яких за різними джерелами налічується від 14 до 23 видів. Однак у культурі вирощується тільки лимонник китайський (Schisandra chinensis), або лимонне дерево, або лимонник лікувальний, який у природних умовах виростає в Китаї, Кореї, Японії, на Сахаліні, в Амурській області, в Хабаровському і Приморському краї Росії і на Курилах. Сьогодні цю дикорослу ліану вирощують як плодове дерево.

Терен (лат. Prunus spinosa), або слива колюча, або тернослива – невеликий колючий чагарник, який належить до роду Слива підродини Мигдалеві родини Розові. Назва «терен» походить із праслов'янської мови й означає «колючка». Зростає терен у районах із помірним кліматом, у лісостепу, степу, по узліссях і на лісосіках, часто створюючи густі зарості. У Криму і на Кавказі терен можна зустріти на висоті 1200-1600 метрів над рівнем моря. У природі терен поширений у Західній Європі, Північній Африці, Середземномор'ї, Малій Азії, Західному Сибіру, Україні та європейській частині Росії.

Терен відомий людству ще за часів Стародавньої Греції та Риму. У християнстві колючки тернини є символом страждання Ісуса Христа. Палаючий кущ тернику згадується в Святому Письмі: «І явився Мойсею Ангел Господній у полум'ї огняному з-посеред тернового куща. І побачив він, що та тернина горить вогнем, але не згоряє кущ... І гукнув до нього Бог з-посеред тієї тернини і зробив його вождем свого народу».

Рослина глід звичайний (лат. Crataegus laevigata), або глід колючий, або глід згладжений, або пані-дерево є видом роду Глід родини Трояндові. У дикій природі він зустрічається в Північній Америці, по всій Європі на узліссях, у соснових і листяних лісах, на важких глинистих ґрунтах. Видова назва глоду перекладається як «міцний», що говорить про якість його деревини, а може, і про здатність рослини жити до 400 років. Глід не вимагає особливого догляду й вирощується в культурі як декоративна та лікарська рослина.

Рослина ліщина (лат. Corylus) належить до роду листопадних чагарників або дерев родини Березові. У роду близько 20 видів, що виростають у Євразії та Північній Америці й утворюють підлісок у хвойно-широколистяних лісах. Найпоширеніший у культурі вид ліщина звичайна, або лісовий горіх. Такі культурні види ліщини, як ліщину понтійську, велику та звичайну часто називають фундуком. Ліщина є однією з найдавніших культурних рослин Європи. Упродовж багатьох століть ліщину вирощували в Туреччині, Іспанії, Італії, Франції, Німеччині й навіть у Великій Британії. У Росії плоди ліщини з'явилися в 1773 році в результаті обміну на шкіру й оксамит. Назва «ліщина» походить від «лѣска» й означає українською «лісовий горіх».

Найважливішим пунктом догляду за деревами та чагарниками є обрізування. На нашому сайті вже розміщено статті, в яких описано, як і коли потрібно обрізувати ті чи інші рослини. А зараз настав час детальніше розповісти про те, коли і як здійснюється обрізування плодових чагарників, а також у який час і яким способом проводиться обрізування кущів декоративних.

Хоч би як ми любили природну, нерукотворну красу природи, рано чи пізно доводиться усвідомити, що дерева і кущі в нашому саду потребують обрізування. Адже основна функція плодових дерев – плодоношення, а загущеність крони підвищенню врожайності не сприяє. Обрізування гілок, зроблене за всіма правилами, стимулює підвищення врожайності фруктових культур, санітарне обрізування підтримує їхнє здоров'я, захищаючи від хвороб і шкідників, а змолоджуюче обрізування рослин продовжує їм життя.