Вирощування марени у відкритому ґрунтіМарена (лат. Rubia) – рід трав'янистих багаторічників родини Маренові, що налічує понад 80 видів, які ростуть на півдні Європи, а також у зонах із помірним і тропічним кліматом Азії, Африки, Америки. Найвідомішим у культурі видом є марена фарбувальна, яку вирощують в промислових масштабах для виготовлення червоної фарби. Ця властивість марени фарбувальної пояснює назву всього роду, адже rubia означає «червоний». Із давніх-давен відомі й інші корисні властивості марени фарбувальної, які зробили її популярною і на приватних садових ділянках.

Вирощування чистотілу у відкритому ґрунтіЧистотіл (лат. Chelidonium) – рід дводольних рослин родини Макові, який у культурі представлений видом чистотіл великий (Chelidonium majus), у народі ще відомий як глекопар, гладишник, ростопаш, сіре зілля, старовина, ластовине зілля, чистяк, чистець. Наукова назва роду перекладається з латини як «ластівчина трава» і ґрунтується на повір'ї, що ці птахи лікують сліпих дитинчат соком чистотілу. Наявність у чистотілу таких цілющих властивостей підтверджували свого часу і лікарі Стародавньої Греції, й Авіценна. Лікарі застосовували сік чистотілу для лікування очних хвороб аж до XVIII століття. Згодом стали відомі й інші цінні властивості рослини. Українські назви «чистотіл», «чистець» пов'язані з тим, що соком чистотілу зводили бородавки й інші шкірні утворення.

У природі вид поширений у Європі, Середземномор'ї, а також в Америці, куди його завезли в XVII столітті як засіб для видалення бородавок. В умовах нашого клімату ця трава росте всюди, як бур'ян.

Вирощування ацидантери у відкритому ґрунтіАцидантера (лат. Acidanthera) – рід трав'янистих багаторічників родини Ірисові. Назва роду походить від двох грецьких слів, які перекладаються як «гострий» і «квітка» й описують загострені частки оцвітини ацидантери. У роду близько 40 видів, що виростають у тропіках африканського континенту. У культурі ж вирощується переважно ацидантера двоцвітна, або ацидантера Мюріел, або гладіолус Мюріел, або гладіолус гарноквітковий, або гладіолус запашний – популярна садова рослина, уведена в культуру в 1886 році. Раніше її виділяли в окремий рід. Зараз же цей вид зарахований до роду Гладіолус, як і дикорослі види ацидантери, які тепер теж називаються гладіолусами. Однак, щоб не вносити плутанину, гладіолус Мюріел і в побуті, і в квітницькій літературі, як і раніше, називають ацидантерою.

Вирощування заманихи у відкритому ґрунтіЗаманиха (лат. Oplopanax, Echinopanax) – рід чагарників родини Аралієвих, які ростуть у хвойних лісах Японії, Кореї, Китаю, Далекого Сходу, США та Канади. Рід налічує тільки три види, але найвідомішим із них є заманиха висока, кореневища й коріння якої використовують як лікарський засіб.

Вирощування зимолюбки у відкритому ґрунтіЗимолюбка (лат. Chimaphila) – рід квіткових рослин родини Вересові, який налічує близько 20 видів. Українська назва «зимолюбка» пов'язана з тим, що представників їй роду зима застає з зеленим листям. Зростає зимолюбка в лісовій зоні помірного й холодного поясів Північної півкулі, вибираючи для життя сухі соснові та смерекові ліси. У культурі вирощується переважно вид зимолюбка зонтична, або грушанка – рослина, застосування якої знайшли ще корінні жителі Північної Америки. Офіційною медициною корисні властивості зимолюбки були визнані в роки Громадянської війни в США: польові лікарі використовували її сечогінну й в'яжучу дію. У Фармакопею США рослину було внесено в 1820 році. Упродовж століть ця рослина була одним з основних лікарських засобів сільських жителів Америки.

Вирощування білоцвіту у відкритому ґрунтіБілоцвіт (лат. Leucojum) – рід родини Амарилісові, який об'єднує близько десятка видів, що походять із Середземномор'я, Туреччини, Ірану, Середньої Європи й Північної Африки. З грецької назва роду перекладається як «біла фіалка».

Про походження білоцвіту існує така легенда: одного разу бог закохався в сільську пастушку, яка неодноразово відкидала його залицяння, але він вирішив заманити її на хмару хитрістю і добитися взаємності будь-що-будь. Бог подумав, що, побачивши весь світ біля своїх ніг, вона нарешті зрозуміє, яке чудове життя він їй пропонує. Уночі бог сховав корову дівчини в лісі, а вранці з'явився запропонувати свою допомогу в пошуках. Він підняв дівчину на хмару, щоб вона звідти побачила, де корова. Захоплена красою, що відкрилася їй із хмар, дівчина забула про корову й, уявивши себе рівною богам, стала витрушувати вміст скриньок, за допомогою яких бог керував погодою. З однієї скриньки на землю впав туман, з іншого – літня злива. У третій був сніг, і дівчина зі сміхом висипала його на землю. Бог розгнівався, адже час зими вже минув! Щойно сніг торкнувся землі, бог перетворив його на білі квіти – білоцвіти, а дівчину за її легковажність відправив назад у село пасти корів. Відтоді щороку в двадцятих числах травня на землі розпускаються білоцвіти.

У культурі вирощують тільки два види цих квітів.

Вирощування хіонодокси у відкритому ґрунтіХіонодокси (лат. Chionodoxa) – низькорослі багаторічники роду Сцилла родини Лілійні, яких відомо 6 видів. Ростуть хіонодокси в Малій Азії і на острові Крит. Назва роду утворена з двох грецьких слів: «сніг» і «гордість, слава», а в народі хіонодокси називають «сніговою красунею» чи «сніговиком»: ця ніжна рослина з чудовими квітками появляється разом із первоцвітами – пролісками і підсніжниками, коли на землі ще лежить сніг.

Вирощування рясту у відкритому ґрунтіРяст (лат. Corydalis) – рід трав'янистих рослин родини Руткові, поширених у зоні з помірним кліматом Північної півкулі. Наукова назва походить від грецького слова, що означає в перекладі «шолом» і описує форму квітки рослин цього роду, у якому налічується близько 320 видів. Найбільша кількість видів рясту – близько 200 – зустрічається в Гімалаях, Західному й Центральному Китаї, де вони мешкають на висоті від 3 до 5 тисяч метрів над рівнем моря. У культурі ряст з'явився не так давно – в XIX столітті. Привозили ці рослини з Сибіру, Центральної Азії, Тибету, Гімалаїв, але найчастіше з Китаю. Сьогодні ряст поряд із флоксами, тюльпанами й жоржинами став однією з найпопулярніших садових рослин. Причина цього – морозостійкість, стійкість до хвороб, простота в догляді, наявність лікарських властивостей і висока декоративність цієї культури.

Вирощування іфейону у відкритому ґрунтІфейон (лат. Ipheion) – рід трав'янистих багаторічників підродини Цибулеві родини Амарилісові, який за різними джерелами представлений 6-25 видами, що виростають у зонах із субтропічним і тропічним кліматом Америки. Походження наукової назви роду невідоме. У культурі вирощується вид іфейон уніфлорум, або іфейон одноквітковий (Ipheion uniflorum), що зустрічається в природному вигляді в Аргентині й Перу, а також сорти та гібриди цього виду.

Вирощування трициртіса у відкритому ґрунтіТрициртіс (лат. Tricyrtis) – рід квітучих трав'янистих рослин родини Лілійні, які ростуть переважно в Гімалаях і Японії. У роду за різними даними від 10 до 20 видів, деякі з них вирощуються в культурі, їх називають «садова орхідея». У перекладі з грецької мови назва роду перекладається як «три горбки»: у квітки три нектарники. Називають рослину також «жаб'ячого лілією»: філіппінці, які вживають в їжу жаб, натирають свою шкіру соком трициртіса, щоб привабити земноводних ароматом рослини. У культурі деякі трициртіси з'явилися ще в кінці XVIII століття, але популярності вони набули тільки в XX столітті.

Вирощування іксії у відкритому ґрунтіІксія (лат. Ixia) – рід трав'янистих багаторічників родини Ірисові, котрий за різними даними об'єднує від сорока до понад шістдесят видів, що мешкають у Південній Африці, а точніше – в Капській області. Назва роду утворена від грецького слова, що означає «пташиний клей», і пояснює властивість соку іксії – липкість. У квітникарстві ця рослина з'явилась у XVIII столітті. Сьогодні іксія в саду представлена переважно сортами гібридного походження, відомими під загальною назвою іксія гібридна. Видові іксії в культурі зустрічаються все рідше.

Вирощування спараксиса у відкритому ґрунтіСпараксис (лат. Sparaxis) – рід трав'янистих бульбоцибулинних багаторічників родини Ірисові, які ростуть у природі на півдні Африки, у Капській області. Один вид – спараксис триколірний – інтродукований у Каліфорнії. Розрізняють 6 різновидів спараксиса, які одними фахівцями розглядаються як варіанти одного виду, а іншими – як кілька різних видів. Що стосується сортів рослини, то їх налічують близько 20. Назва роду має грецький корінь і в цьому випадку означає «розщеплення кінців приквітків».

Вирощування тигридії у відкритому ґрунтіТигридія (лат. Tigridia) – рід трав'янистих цибулинних багаторічних рослин родини Ірисові, що охоплює за різними даними від 20 до 55 видів, ареал яких поширюється від Чилі й Перу на півдні до Мексики на півночі. Назва роду походить від латинського слова tigris (у родовому відмінку – tigridis) і перекладається як «тигр»: причина такої назви, мабуть, у строкатому забарвленні оцвітини. Ацтеки, які жили на території Мексики, вирощували тигридію як лікарську рослину, використовуючи її цілющі властивості. У Європі тигридія з'явилася в XVI столітті, але досі вона в садах зустрічається нечасто: судячи з усього, квітникарів бентежить, що квітки тигридії живуть не довше 8 годин, розкриваючись лише в першій половині дня.

Вирощування арктотіса у відкритому ґрунтіАрктотіс (лат. Arctotis) – рід квіткових рослин родини Айстрові, в який входить близько 70 видів. Зо три десятки 30 із них виростає на африканському континенті на південь від Зімбабве й Анголи, певна кількість видів є ендеміками Капської області, а деякі зустрічаються і в Південній Америці. З грецької мови назву роду можна перекласти як «ведмеже вухо»: рослина вирізняється густим опушенням. Історія культурних видів налічує понад 100 років.

Вирощування місячниці у відкритому ґрунтіМісячниця (лат. Lunaria), або лунарія – рід трав'янистих однорічних і багаторічних рослин родини Каупстяні. Назва роду походить від латинського слова, що означає «місяць»: плоди місячниці формою і перламутровим вилиском нагадують повню. У роду чотири види, але в культурі зустрічається тільки два з них: місячниця однорічна (Lunaria annua), або місячна трава, або квітка-грошик, родом із південно-східних районів Європи, і місячниця гірська, або оживаюча (лат. Lunari a rediviva), що є рідкісним зникаючим видом, реліктом третинного періоду, ареал якого скорочується з кожним роком. Сьогодні він охоплює всю Європу, іноді зустрічається і в Північній Америці. Зростає лунарія оживаюча на слабкокислих, пухких і поживних ґрунтах, багатих на гумус, а також на глинистих і щебенистих ґрунтах переважно в листяних лісах.

У культурі лунарія відома з кінця XVI століття. У ті часи люди наділяли її магічними властивостями і носили з собою як талісман, що сприяє примноженню статку.