Марена (лат. Rubia) – рід трав'янистих багаторічників родини Маренові, що налічує понад 80 видів, які ростуть на півдні Європи, а також у зонах із помірним і тропічним кліматом Азії, Африки, Америки. Найвідомішим у культурі видом є марена фарбувальна, яку вирощують в промислових масштабах для виготовлення червоної фарби. Ця властивість марени фарбувальної пояснює назву всього роду, адже rubia означає «червоний». Із давніх-давен відомі й інші корисні властивості марени фарбувальної, які зробили її популярною і на приватних садових ділянках.
Детальніше... Додати коментар
Чистотіл (лат. Chelidonium) – рід дводольних рослин родини Макові, який у культурі представлений видом чистотіл великий (Chelidonium majus), у народі ще відомий як глекопар, гладишник, ростопаш, сіре зілля, старовина, ластовине зілля, чистяк, чистець. Наукова назва роду перекладається з латини як «ластівчина трава» і ґрунтується на повір'ї, що ці птахи лікують сліпих дитинчат соком чистотілу. Наявність у чистотілу таких цілющих властивостей підтверджували свого часу і лікарі Стародавньої Греції, й Авіценна. Лікарі застосовували сік чистотілу для лікування очних хвороб аж до XVIII століття. Згодом стали відомі й інші цінні властивості рослини. Українські назви «чистотіл», «чистець» пов'язані з тим, що соком чистотілу зводили бородавки й інші шкірні утворення.
Ацидантера (лат. Acidanthera) – рід трав'янистих багаторічників родини Ірисові. Назва роду походить від двох грецьких слів, які перекладаються як «гострий» і «квітка» й описують загострені частки оцвітини ацидантери. У роду близько 40 видів, що виростають у тропіках африканського континенту. У культурі ж вирощується переважно ацидантера двоцвітна, або ацидантера Мюріел, або гладіолус Мюріел, або гладіолус гарноквітковий, або гладіолус запашний – популярна садова рослина, уведена в культуру в 1886 році. Раніше її виділяли в окремий рід. Зараз же цей вид зарахований до роду Гладіолус, як і дикорослі види ацидантери, які тепер теж називаються 
Заманиха (лат. Oplopanax, Echinopanax) – рід чагарників родини Аралієвих, які ростуть у хвойних лісах Японії, Кореї, Китаю, Далекого Сходу, США та Канади. Рід налічує тільки три види, але найвідомішим із них є заманиха висока, кореневища й коріння якої використовують як лікарський засіб.
Зимолюбка (лат. Chimaphila) – рід квіткових рослин родини Вересові, який налічує близько 20 видів. Українська назва «зимолюбка» пов'язана з тим, що представників їй роду зима застає з зеленим листям. Зростає зимолюбка в лісовій зоні помірного й холодного поясів Північної півкулі, вибираючи для життя сухі соснові та смерекові ліси. У культурі вирощується переважно вид зимолюбка зонтична, або грушанка – рослина, застосування якої знайшли ще корінні жителі Північної Америки. Офіційною медициною корисні властивості зимолюбки були визнані в роки Громадянської війни в США: польові лікарі використовували її сечогінну й в'яжучу дію. У Фармакопею США рослину було внесено в 1820 році. Упродовж століть ця рослина була одним з основних лікарських засобів сільських жителів Америки.
Білоцвіт (лат. Leucojum) – рід родини Амарилісові, який об'єднує близько десятка видів, що походять із Середземномор'я, Туреччини, Ірану, Середньої Європи й Північної Африки. З грецької назва роду перекладається як «біла фіалка».
Хіонодокси (лат. Chionodoxa) – низькорослі багаторічники роду Сцилла родини Лілійні, яких відомо 6 видів. Ростуть хіонодокси в Малій Азії і на острові Крит. Назва роду утворена з двох грецьких слів: «сніг» і «гордість, слава», а в народі хіонодокси називають «сніговою красунею» чи «сніговиком»: ця ніжна рослина з чудовими квітками появляється разом із первоцвітами – пролісками і підсніжниками, коли на землі ще лежить сніг.
Ряст (лат. Corydalis) – рід трав'янистих рослин родини Руткові, поширених у зоні з помірним кліматом Північної півкулі. Наукова назва походить від грецького слова, що означає в перекладі «шолом» і описує форму квітки рослин цього роду, у якому налічується близько 320 видів. Найбільша кількість видів рясту – близько 200 – зустрічається в Гімалаях, Західному й Центральному Китаї, де вони мешкають на висоті від 3 до 5 тисяч метрів над рівнем моря. У культурі ряст з'явився не так давно – в XIX столітті. Привозили ці рослини з Сибіру, Центральної Азії, Тибету, Гімалаїв, але найчастіше з Китаю. Сьогодні ряст поряд із 
Іфейон (лат. Ipheion) – рід трав'янистих багаторічників підродини Цибулеві родини Амарилісові, який за різними джерелами представлений 6-25 видами, що виростають у зонах із субтропічним і тропічним кліматом Америки. Походження наукової назви роду невідоме. У культурі вирощується вид іфейон уніфлорум, або іфейон одноквітковий (Ipheion uniflorum), що зустрічається в природному вигляді в Аргентині й Перу, а також сорти та гібриди цього виду.
Трициртіс (лат. Tricyrtis) – рід квітучих трав'янистих рослин родини Лілійні, які ростуть переважно в Гімалаях і Японії. У роду за різними даними від 10 до 20 видів, деякі з них вирощуються в культурі, їх називають «садова орхідея». У перекладі з грецької мови назва роду перекладається як «три горбки»: у квітки три нектарники. Називають рослину також «жаб'ячого лілією»: філіппінці, які вживають в їжу жаб, натирають свою шкіру соком трициртіса, щоб привабити земноводних ароматом рослини. У культурі деякі трициртіси з'явилися ще в кінці XVIII століття, але популярності вони набули тільки в XX столітті.
Іксія (лат. Ixia) – рід трав'янистих багаторічників родини Ірисові, котрий за різними даними об'єднує від сорока до понад шістдесят видів, що мешкають у Південній Африці, а точніше – в Капській області. Назва роду утворена від грецького слова, що означає «пташиний клей», і пояснює властивість соку іксії – липкість. У квітникарстві ця рослина з'явилась у XVIII столітті. Сьогодні іксія в саду представлена переважно сортами гібридного походження, відомими під загальною назвою іксія гібридна. Видові іксії в культурі зустрічаються все рідше.
Спараксис (лат. Sparaxis) – рід трав'янистих бульбоцибулинних багаторічників родини Ірисові, які ростуть у природі на півдні Африки, у Капській області. Один вид – спараксис триколірний – інтродукований у Каліфорнії. Розрізняють 6 різновидів спараксиса, які одними фахівцями розглядаються як варіанти одного виду, а іншими – як кілька різних видів. Що стосується сортів рослини, то їх налічують близько 20. Назва роду має грецький корінь і в цьому випадку означає «розщеплення кінців приквітків».
Тигридія (лат. Tigridia) – рід трав'янистих цибулинних багаторічних рослин родини Ірисові, що охоплює за різними даними від 20 до 55 видів, ареал яких поширюється від Чилі й Перу на півдні до Мексики на півночі. Назва роду походить від латинського слова tigris (у родовому відмінку – tigridis) і перекладається як «тигр»: причина такої назви, мабуть, у строкатому забарвленні оцвітини. Ацтеки, які жили на території Мексики, вирощували тигридію як лікарську рослину, використовуючи її цілющі властивості. У Європі тигридія з'явилася в XVI столітті, але досі вона в садах зустрічається нечасто: судячи з усього, квітникарів бентежить, що квітки тигридії живуть не довше 8 годин, розкриваючись лише в першій половині дня.
Арктотіс (лат. Arctotis) – рід квіткових рослин родини Айстрові, в який входить близько 70 видів. Зо три десятки 30 із них виростає на африканському континенті на південь від Зімбабве й Анголи, певна кількість видів є ендеміками Капської області, а деякі зустрічаються і в Південній Америці. З грецької мови назву роду можна перекласти як «ведмеже вухо»: рослина вирізняється густим опушенням. Історія культурних видів налічує понад 100 років.
Місячниця (лат. Lunaria), або лунарія – рід трав'янистих однорічних і багаторічних рослин родини Каупстяні. Назва роду походить від латинського слова, що означає «місяць»: плоди місячниці формою і перламутровим вилиском нагадують повню. У роду чотири види, але в культурі зустрічається тільки два з них: місячниця однорічна (Lunaria annua), або місячна трава, або квітка-грошик, родом із південно-східних районів Європи, і місячниця гірська, або оживаюча (лат. Lunari a rediviva), що є рідкісним зникаючим видом, реліктом третинного періоду, ареал якого скорочується з кожним роком. Сьогодні він охоплює всю Європу, іноді зустрічається і в Північній Америці. Зростає лунарія оживаюча на слабкокислих, пухких і поживних ґрунтах, багатих на гумус, а також на глинистих і щебенистих ґрунтах переважно в листяних лісах.