Еритроній (лат. Erythronium) – рід трав'янистих багаторічників родини Лілійні, представники якого виростають у природі в гірських лісах Північної Америки, Європи, Південного Сибіру, Маньчжурії та Японії. Згадку про цей ранньовесняний ефемероїд можна знайти в працях Діоскорида. Латинську назву роду дав Карл Лінней, і утворена вона від грецького імені одного з видів. Деякі види еритронія (кавказький, японський і сибірський) вважаються зникаючими й занесені до Червоної книги. Усього ж у роду 29 видів, і деякі з них вирощуються як культурні рослини.
Детальніше... Додати коментар
Сантоліна (лат. Santolina) – рід вічнозелених запашних чагарників родини Складноцвіті, або Айстрові, які в дикій природі зустрічаються на півдні Європи. За різними джерелами рід складається з 5-24 видів. Компактність сантоліни дозволяє вирощувати її не тільки в саду, а й в умовах квартири, а листя деяких видів культури використовують у їжу як пряну добавку і як засіб проти молі.
Вівсянець (лат. Helictotrichon) – рід трав'янистих багаторічників родини Тонконогі, або Злаки, що налічує за різними даними від 40 до 90 видів. Наукова назва роду походить від двох грецьких слів, які перекладаються як «скручене волосся» й описують ознаку рослини – скручені в нижній частині ості квіткових лусочок. Поширені рослини цього роду майже по всій території Євразії, за винятком районів із тропічним кліматом, а також у Північній і Південній Африці. В африканських і азійських тропіках вони ростуть на високогір'ях. Усі види – кормові пасовищні рослини, але через жорсткість листя в якості кормів для худоби вони популярності не знайшли. Однак вид роду вівсянець вічнозелений, або овес білий, або овес живородний (лат. Helictotrichon sempervirens = Avena candida = Avena sempervirens), що походить із Альп і Західного Середземномор'я, де він росте на висоті до 2400 м над рівнем моря, широко використовується в культурі як декоративний злак.
Гіностема (лат. Gynostemma) – рід трав'янистих рослин родини Гарбузові, поширених у тропіках Південно-Східної Азії від Японії до Гімалаїв і від Малайзії до Нової Гвінеї. Тільки в Японії можна зустріти до півтора десятка видів гіностеми, причому дев'ять із них – ендеми. У культурі вирощується вид гіностема п’ятилиста (лат. Gynostemma pentaphillum) – рослина, яку інакше називають травою безсмертя, тайським чаєм, південним женьшенем, а ще такими незрозумілими іменами, як «цзяогулань» або «джіаогулан». Причому з'явилася гіностема в європейській культурі спочатку як екзотична домашня рослина, і тільки через деякий час у південних районах її стали вирощувати в саду. Вельми зросла цікавість до гіностеми після Пекінської конференції 1991 року, на якій обговорювалися лікарські рослини, що використовуються в народній медицині.
Купальниця (лат. Trollius) – рід трав'янистих багаторічників родини Жовтецеві, ареал зростання яких охоплює Північну Америку, Азію і Європу, причому в Західній Європі купальниці ростуть у горах, а на сході цієї частини світу – у річкових долинах, на лісових галявинах і луках. В Азії купальниці поширені повсюдно за винятком найпівденніших районів, а в Північній Америці зустрічається тільки два види купальниці. Стверджують, що латинська назва квітки походить від німецького «Trollblume», що означає «квітка троля». Існує також версія, що вона є похідною від давньогерманського слова «troll», що означає «куля». Аби зрозуміти, що спільного між кулею і рослиною, потрібно знати, як виглядає купальниця і на що схожі квітки деяких її видів. Українська назва «купальниця» пояснює схильність рослини оселятися в місцях із підвищеною вологістю.
Калюжниця (лат. Caltha) – невеликий рід трав'янистих багаторічників родини Жовтецеві, в якому близько 40 видів. Наукова назва роду походить із грецької мови, перекладається як «чаша», «кошик» і описує форму квітки цих рослин. Українська назва утворена від слова «калюжа». Інакше цю рослину називають жабником і курячою сліпотою.
Кніпхофія (лат. Kniphofia) – рід трав'янистих багаторічників підродини Асфоделових родини Ксантореєві, представники якої ростуть у Південній і Східній Африці, піднімаючись на висоту до 4000 м над рівнем моря. Раніше цей рід відносили до родини Лілійні. Деякі з 75 видів роду, а також їхні гібриди вирощуються в культурі як гарноквітнучі рослини.
Півонія незвичайна (лат. Paeonia anomala) є видом трав'янистих багаторічників роду Півонія, що зростають переважно в Сибіру на галявинах, луках, галявинах змішаних лісів і в долинах річок. Цей вид належить до зникаючих, що підтверджує Червона книга Республіки Комі.
Сосна (лат. Pinus) – типовий рід хвойних чагарників, сланика або дерев родини Соснові, в який входить близько 120 видів. Сосни зростають по всій Північній півкулі від Заполяр'я до екватора. У субарктичному та помірному кліматі вони утворюють ліси і на рівнинах, і в гірських районах, а в субтропічному та тропічному поясі сосни ростуть переважно в горах.
Ялина (лат. Picea) – рід дерев родини Соснові, який налічує близько 40 видів. Латинська назва роду походить від слова «pix», що в перекладі означає «смола», а словотвірний відповідник української назви належить до праслов'янської мови і має те саме значення. Найпоширенішим видом у культурі є ялина звичайна, або європейська. У національному парку Фулуф’єллет на заході Швеції зростає ялина цього виду, якій понад 9550 років. Це найстаріший дерев'яний організм на Землі. Ялина – один із найголовніших символів Різдва й Нового року.
Марена (лат. Rubia) – рід трав'янистих багаторічників родини Маренові, що налічує понад 80 видів, які ростуть на півдні Європи, а також у зонах із помірним і тропічним кліматом Азії, Африки, Америки. Найвідомішим у культурі видом є марена фарбувальна, яку вирощують в промислових масштабах для виготовлення червоної фарби. Ця властивість марени фарбувальної пояснює назву всього роду, адже rubia означає «червоний». Із давніх-давен відомі й інші корисні властивості марени фарбувальної, які зробили її популярною і на приватних садових ділянках.
Чистотіл (лат. Chelidonium) – рід дводольних рослин родини Макові, який у культурі представлений видом чистотіл великий (Chelidonium majus), у народі ще відомий як глекопар, гладишник, ростопаш, сіре зілля, старовина, ластовине зілля, чистяк, чистець. Наукова назва роду перекладається з латини як «ластівчина трава» і ґрунтується на повір'ї, що ці птахи лікують сліпих дитинчат соком чистотілу. Наявність у чистотілу таких цілющих властивостей підтверджували свого часу і лікарі Стародавньої Греції, й Авіценна. Лікарі застосовували сік чистотілу для лікування очних хвороб аж до XVIII століття. Згодом стали відомі й інші цінні властивості рослини. Українські назви «чистотіл», «чистець» пов'язані з тим, що соком чистотілу зводили бородавки й інші шкірні утворення.
Ацидантера (лат. Acidanthera) – рід трав'янистих багаторічників родини Ірисові. Назва роду походить від двох грецьких слів, які перекладаються як «гострий» і «квітка» й описують загострені частки оцвітини ацидантери. У роду близько 40 видів, що виростають у тропіках африканського континенту. У культурі ж вирощується переважно ацидантера двоцвітна, або ацидантера Мюріел, або гладіолус Мюріел, або гладіолус гарноквітковий, або гладіолус запашний – популярна садова рослина, уведена в культуру в 1886 році. Раніше її виділяли в окремий рід. Зараз же цей вид зарахований до роду Гладіолус, як і дикорослі види ацидантери, які тепер теж називаються 
Заманиха (лат. Oplopanax, Echinopanax) – рід чагарників родини Аралієвих, які ростуть у хвойних лісах Японії, Кореї, Китаю, Далекого Сходу, США та Канади. Рід налічує тільки три види, але найвідомішим із них є заманиха висока, кореневища й коріння якої використовують як лікарський засіб.
Зимолюбка (лат. Chimaphila) – рід квіткових рослин родини Вересові, який налічує близько 20 видів. Українська назва «зимолюбка» пов'язана з тим, що представників їй роду зима застає з зеленим листям. Зростає зимолюбка в лісовій зоні помірного й холодного поясів Північної півкулі, вибираючи для життя сухі соснові та смерекові ліси. У культурі вирощується переважно вид зимолюбка зонтична, або грушанка – рослина, застосування якої знайшли ще корінні жителі Північної Америки. Офіційною медициною корисні властивості зимолюбки були визнані в роки Громадянської війни в США: польові лікарі використовували її сечогінну й в'яжучу дію. У Фармакопею США рослину було внесено в 1820 році. Упродовж століть ця рослина була одним з основних лікарських засобів сільських жителів Америки.