Асістасія (лат. Asystasia), або азістазія – рід квіткових рослин родини Акантові, який налічує за різними джерелами від 20 до 70 видів, що виростають у Південній Африці й Океанії, а також у районах із тропічним кліматом Азії. У культурі зустрічається тільки два представники роду.
Дипладенія, або мандевіла (лат. Mandevilla) – рід квіткових в’юнких рослин родини Барвінкові, які в природі можна зустріти в Південній і Центральній Америці. Рід налічує за різними даними від 120 до 190 однорічних і багаторічних видів. У побуті садову, оранжерейну й домашню дипладенії іноді називають бразильським бальзаміном або жасмином, чилійським жасмином, мексиканським деревом кохання і болівійською трояндою. Наукову назву «мандевіла» рослинам роду дано на честь англійського дипломата та садівника-любителя Генрі Дж. Мандевіля, який служив у той час в Аргентині. «Дипладенія» дослівно перекладається з грецької мови як «має подвійні залозки (нектарники)». Мандевіла в домашніх умовах дуже красива, але вимоглива до умов і примхлива в догляді рослина, та, незважаючи на це, вона з кожним роком завойовує в кімнатній культурі дедалі більшу популярність.
Традесканція покривальчаста, або рео строкате, або тура Мойсея, або Мойсей у кошику (лат. Tradescantia spathacea = Rhoeo discolor) – вид рослин роду Традесканція, який раніше виділяли в окремий монотипний рід. Родина традесканції покривальчастої – Флорида, Мексика, Антильські острови та субтропіки Америки. В інших місцях квітка рео культивується як кімнатна рослина, і ми розповімо вам, як доглядати за рео в домашніх умовах.
Плектрантус (лат. Plectranthus), він же домашня або кімнатна м’ята – рід родини Глухокропивові, або Губоцвіті, який об'єднує в собі за різними даними від 250 до 325 видів. Латинська назва роду утворена від грецьких слів, що означають у перекладі «півняча острога» і «квітка». У природі плектрантуси поширені в субтропіках і тропіках Південної півкулі: на Мадагаскарі, деяких островах Тихого океану, в Австралії, Індонезії й у районах, прилеглих до Сахари. Плектрантуси використовуються як лікарські, декоративні й ароматичні рослини, а їхнє листя є харчовими прянощами. Деякі представники роду плектрантус вирощуються в кімнатній культурі.
Лудізія (лат. Ludisia), або лудісія – рід наземних трав'янистих рослин родини Орхідних родом з Індонезії і південно-східної Азії, що включає тільки один поліморфний вид – лудізію різнобарвну (лат. Ludisia discolor). Ці рослини в квітникарстві відносять до особливої групи «Jewel orchids», тобто лудізія – «дорогоцінна орхідея», однак визначається її коштовність не красою квітки, а особливістю забарвлення листя. У цій групі є представники й інших підтриб.
У природних умовах лудізія зустрічається в Китаї, Таїланді, В'єтнамі, Малайзії і на Суматрі, де вона мешкає на лісовій підстилці тропічних лісів.
Дзвоники (лат. Campanula), або кампанула – рід трав'янистих рослин родини Дзвоникових, яка налічує понад 400 видів, що виростають у районах із помірним кліматом на Кавказі, у Європі, Передній і Середній Азії й подекуди в Північній Америці. Зустрічаються ці рослини в степах, лісах, на луках, а також на скельних і пустельних ділянках. Наукова назва роду утворена від слова «campana», що в перекладі означає «дзвін», відповідно «кампанула» перекладається як «дзвіночок». У народі рослину дзвоники можуть називати дзвіночки, пукалка, римщина, дзбаночки, чоботи канячі, курчовать тощо. На нашому сайті вже є одна стаття про садові дзвіночки. Тема сьогоднішньої розповіді – вирощування дзвоників у домашніх умовах.
Азалія (лат. Azalea) – загальна назва деяких гарноквітучих видів роду Рододендрон, які раніше виділяли в окремий рід родини Вересові. Власне, це ті ж рододендрони, тільки кімнатні. У природі налічується близько 350 представників азалії, але в кімнатній культурі вирощують тільки два види.
Родом азалії з Китаю і Японії, але сьогодні їх можна зустріти і в Європі, і в Північній Америці. Родова назва «рододендрон» складається з двох грецьких слів, які перекладаються як «троянда» і «дерево», тобто «трояндове дерево». А «azalea» в перекладі означає «сухий»: у природі азалія є маленьким сухим чагарником. У культурі азалія з'явилася в XVII столітті, а вже до 1820 року було виведено перші сорти рослини, яких на початок минулого століття налічувалося вже понад тисячу.
Рослина педілантус (лат. Pedilanthus) належить до декоративних квітучих чагарників і невеликих дерев роду Молочай родини Молочайні. Батьківщина рослини – тропіки та субтропіки Південної, Північної і Центральної Америки. Через зиґзаґоподібну форму стебла аборигени називали квітку педілантус «хребтом диявола», а європейці – «сходами Якова». Наукова назва походить від грецьких слів, що означають у перекладі «туфля» і «квітка»: суцвіття педілантуса нагадують формою черевичок. Усього відомо 15 видів рослини, деякі з них вирощуються в кімнатній культурі.
Рослина мандарин (лат. Citrus reticulata) – невелике вічнозелене дерево, вид роду Цитрус родини Рутові. Мандаринами називають і плоди цієї рослини. Походить мандарин, найпоширеніший вид роду, з Південного В'єтнаму й Китаю. Нині в дикій природі дерево мандарин не зустрінеш, у культурі ж воно вирощується в районах із субтропічним кліматом. І дедалі затребуванішим стає цей вид цитрусових у якості декоративної кімнатної рослини. За популярністю домашнє мандаринове дерево поступається тільки кімнатному лимону.
Цитрусові рослини (лат. Citrinae) відносяться до підтриби цитрусові підродини Помаранчеві родини Рутові і є квітковими деревними рослинами. Найвідоміший рід підтриби – Цитрус (лат. Citrus), до якого входять такі широко відомі культури, як лимон, апельсин, мандарин, лайм, грейпфрут та інші. Усього в підтрибі Цитрусові 32 роди, 9 з яких є гібридами. Походять цитруси з Південно-Східної Азії. З'явилися вони на Землі близько 30 мільйонів років тому, в крейдяний період, на південних схилах Гімалаїв, а їх обробіток почався близько 2-3 тисяч років до нашої ери в Індії, Китаї та Індонезії. Спочатку культивували не більше 10 видів цитрусів, причому серед них не було ні лимона, ні апельсина, ні грейпфрута – їх увели в культуру тільки за кілька століть до нашої ери. Наприклад, цитрон стали вирощувати в Межиріччі за 300 років до н.е. Теофраст назвав його перським яблуком. У середні віки араби завезли в Європу лимон і кислий апельсин, який мусульмани називали «неренг», а європейці перетворили це арабське слово на «оранж». Солодкий апельсин потрапив до Європи лише завдяки Васко да Гамі. Сьогодні цитрусові вирощуються в більш ніж 70 країнах із субтропічним і тропічним кліматом.
