Плодово-ягідні рослини стр. 2

Рослина лохина звичайна (лат. Vaccinium uliginosum), або лохина болотна, або низькоросла – типовий вид роду Вакцініум родини Вересові. Цей листопадний чагарник зустрічається в помірних і холодних регіонах усієї Північної півкулі – в Євразії ареал виду починається в Ісландії і доходить до Середземномор'я і Монголії, в Північній Америці простягається від Аляски до Каліфорнії.

Ремонтантна малина – група сортів культури, які вирізняються здатністю плодоносити і на однорічних, і на дворічних пагонах. Сорти з такими характеристиками відомі в садівництві вже близько 200 років. З ремонтантної малини можна знімати один урожай на рік, а можна і два, проте якість ягід другого врожаю буде нижчою. Селекційні роботи з виведення пристосованої до клімату середньої смуги ремонтантної малини почалися в 70-х роках минулого століття, і відтоді з'явилося безліч надійних сортів, що вже встигли стати популярними.

Рослина малина звичайна (лат. Rubus idaeus) є напівчагарником роду Рубус родини Розові. Рід представлено приблизно шістьмастами видами, багато з яких стали відомі ще у стародавньому світі: вперше дика ягода малина згадувалася в рукописах ІІІ ст. до нашої ери. Культурне вирощування малини почалося в Західній Європі в XVI ст. У природі малина найчастіше росте в лісах, по берегах річок, проте вже багато століть є однією з найбільш популярних і улюблених садових ягідних культур.

Рослина мигдаль (Prunus dulcis) – невелике дерево або чагарник підроду Мигдаль роду Слива родини Розові. Підрід об'єднує близько 40 видів мигдалю, але в культурі вирощують тільки мигдаль звичайний. Мигдаль вважають горіхом, однак насправді він є кісточковим плодом. Дерево мигдаль походить із Середземномор'я і Середньої Азії – воно з'явилося в цих районах ще до нашої ери. Сьогодні мигдаль, крім Середньої Азії і Середземномор'я, росте в Каліфорнії, Китаї, Західному Тянь-Шані, в Криму, на Кавказі, у виноградниках Словаччини, в Чехії і Південній Моравії.

Морошка (лат. Rubus chamaemorus) – вид трав'янистих багаторічників роду Рубус родини Розові з їстівними плодами. Наукову назву утворено від давньогрецького «на землі» і латинського «шовковиця» – «земляна шовковиця». Морошкою називають і рослину, і її плоди. Відома ця культура також як болотяний вогонь, болотяний стражник, північний апельсин, арктична малина, мохова смородина, глошина й царська ягода.

Мучниця (лат. Arctostaphylos) – рід дрібних чагарників родини Вересові, пристосованих до зростання в арктичному й субарктичному кліматі. Наукова назва роду утворена від двох грецьких слів, що означають «ведмідь» і «лоза», тому мучницю інакше називають ведмежою лозою, ведмежницею, ведмежим виноградом, ведмежими вушками, а також толокнянкою. За інформацією The Plant List рід містить 75 видів, які можна зустріти на півночі Європи, в Сибіру, в Північній Америці та гірських районах Центральної Америки.

Мушмула, або чишкун (лат. Mespilus) – рід листопадних рослин родини Розові. За даними The Plant List у роду всього три види. Слово «мушмула» запозичене з турецької мови, в яку воно потрапило з грецької. Як культурна рослина вирощується мушмула німецька, або звичайна, родом не з Німеччини, як можна було би припустити, а з Південно-Західної Азії та Південно-Східної Європи. До Німеччини мушмулу завезли римляни. Сьогодні в дикому вигляді вона зустрічається в Азербайджані, Південній Осетії, Грузії, Вірменії, на Північному Кавказі, на південному березі Криму і навіть у центральних областях України.

Нектарин, або персик голоплідний, є різновидом персика з гладкою, як у сливи, шкіркою. У Китаї нектарин вирощують уже понад 2000 років. У Європі перший опис нектарина з'являється в XIV столітті, в англомовних джерелах назва «нектарин» уперше згадується в 1616 році, а популярності на території Європи рослина набула вже в XX столітті, коли з'явилися великоплідні сорти нектарина. Сьогодні в промислових масштабах нектарини вирощують у Середземномор'ї – в Італії, Тунісі, Греції, на Кіпрі і в країнах колишньої Югославії. Нектарин стійкішій до захворювань і комах-шкідників, ніж персик, а його зимостійкі сорти придатні для вирощування навіть у Волгоградській області.

Обліпиха (лат. Hippophae), або плоховник, належить до роду рослин родини Маслинкові, що ростуть по берегах річок і озер переважно на піску або гальці. Обліпиху можна зустріти в горах на висоті 2100 м над рівнем моря. У народній медицині обліпиху ще в Стародавній Греції використовували для лікування і людей, і коней, і хоча з часом про неї чомусь забули, останніми десятиліттями її знову стали застосовувати досить широко.

Ягода ожина є підродом роду Рубус родини Розові. У нашому кліматі найчастіше вирощують ожину сизу (Rubus caesius) – російською «ежевику», і ожину кущисту (Rubus fruticosus), яку зазвичай називають ведмежиною або ожиною-чорницею. Попри те, що ожина – близька родичка цілющої малини, в Європі ця ягода в промислових масштабах не вирощується, а ось в Америці ожина – одна з найбільш затребуваних ягідних культур.

Персик (лат. Prunus persica) – рослина підроду Мигдаль родини Розові. Звідки походить рослина, достовірних даних немає. У всякому разі, відомо, що в природі Північного Китаю росте персик Давида, який є дикоростучою формою персика звичайного. У культурі дерево вирощують у теплих регіонах, а чемпіоном із промислового вирощування персиків є Китай.

Ремонтантність – це здатність рослин до повторного або багаторазового плодоношення упродовж одного вегетаційного періоду. Ремонтантність спостерігаються у таких культур: полуниця, суниця, малина й деякі цитрусові. У цій статті ми познайомимо вас із правилами вирощування ремонтантної полуниці: як здійснюється посадка та догляд за ремонтантною полуницею в різні пори року, як захистити її від шкідників і хвороб, як розмножувати і як обрізати ремонтантну полуницю.

Полуниця (лат. Fragaria moschata или Fragaria elatior) – прийнята з XVIII століття серед учених назва суниці мускатної. Суниця мускатна, або мускусна, або висока, або шпанська (шпанка), або полуниця висока, або садова, або справжня, або європейська – як багато у цієї ягоди імен! У народі, починаючи з XX століття, полуницею помилково заведено називати несправжні ягоди суниці садової (вона ж ананасна і великоплідна), яка походить від суниць чилійської і віргінської, а не від полуниці садової.

Слива (лат. Prunus) – рід деревовидних рослин родини Розові, що налічує близько 250 видів, котрі зростають у північній півкулі. Слива – природний гібрид аличі і терну. Сливу культивували ще в Стародавньому Єгипті, в V-VI ст. до н. е. А сирійці задовго до нашої ери вміли готувати з неї чорнослив, яким торгували з іншими країнами. За легендою, в Європу сливу завіз із Дамаска римський полководець Помпей. У Римі найкращими сортами сливи вважалися горіхова і дамаська.

Біла смородина (лат. Ribes niveum) – листопадний чагарник роду Смородина родини Аґрусових. У дикому вигляді вона поширена по берегах струмків і річок Євразії. Білим цей різновид порічок можна назвати з невеликою натяжкою – ягоди білої смородини можуть бути прозорими, а також кремового, жовтого або золотисто-жовтого відтінку.

Порічки червоні (лат. Ribes rubrum), або смородина червона, або смородина звичайна – листопадний чагарник родини Аґрусові. У природі порічки ростуть у лісовій зоні Євразії, утворюючи зарості на узліссях, по берегах річок і струмків. У культурі порічки ще в V столітті стали вирощувати голландці, причому не як ягідний чагарник, а як декоративну рослину. Саме тому порічки в Європі набагато популярніші за чорну смородину. У Московії червона смородина з'явилася тільки в XV столітті.

Чорна смородина (лат. Ribes nigrum) – вид монотипного роду Смородина родини Аґрусові, що є листопадним ягідним чагарником. У дикій природі чорна смородина сьогодні росте по всій території Європи, на Уралі, в Сибіру до Єнісею і Байкалу, в Казахстані, Монголії та Китаї. Поширена вона і в Північній Америці.

Смородина (лат. Ribes) – рід рослин родини Аґрусові, що включає до двохсот видів рослин, з яких близько п'ятдесяти поширені в Північній півкулі. В XI сторіччі смородина з'явилася в монастирських садах Русі, і тільки після цього перекочувала в країни Європи. Смородина – дуже популярна садова культура в нашій країні. Крім чорної і червоної смородини сьогодні культивують також білу і золотисту, але чорна смородина переважає над іншими видами і як найсмачніша ягода, і як найкорисніша.

Суниця (лат. Fragaria) – рід трав'янистих багаторічників родини Розових, до якого належать як дикорослі види – суниця східна, суниця рівнинна, полуниця лугова, так і культурні види, що в дикій природі не зустрічаються – суниця садова і полуниця садова, наприклад, а також види, які ростуть і в природі, і в культурі – суниця лісова і суниця мускатна. Назву рослини виводять від праслов’янського sǫnica, тобто, за різними версіями, «поникла, схилена до землі ягода» (цю версію підтверджують інші її назви: поземка, землянка, земляника, польське poziomka, сербське jагода-поземљух а(-ша) тощо), «мохова ягода», «собача ягода», «сонячна ягода» тощо.

Терен (лат. Prunus spinosa), або слива колюча, або тернослива – невеликий колючий чагарник, який належить до роду Слива підродини Мигдалеві родини Розові. Назва «терен» походить із праслов'янської мови й означає «колючка». Зростає терен у районах із помірним кліматом, у лісостепу, степу, по узліссях і на лісосіках, часто створюючи густі зарості. У Криму і на Кавказі терен можна зустріти на висоті 1200-1600 метрів над рівнем моря. У природі терен поширений у Західній Європі, Північній Африці, Середземномор'ї, Малій Азії, Західному Сибіру, Україні та європейській частині Росії.

Черемха, або черемшина (лат. Prunus) – загальна назва деяких видів роду Слива родини Розові, які раніше виділяли в окремий рід або підрід. Найчастіше під поняттям «черемха» мають на увазі черемху звичайну, або гронову, або пташину (лат. Prunus padus), що росте в дикому вигляді в Західній Європі, Азії, Північній Африці та по всій Росії, вважаючи за краще лісові й багаті ґрунти з близьким заляганням ґрунтових вод у районах із помірним кліматом і розташовуючись по берегах річок, на пісках, лісових галявинах і прогалинах. Існує близько 20 видів черемхи.

Рослина черешня (лат. Prunus avium), або пташина вишня – дерево родини Розові заввишки до 10, а іноді і до 30 метрів, що зростає в природі Європи, Західної Азії, Північної Африки і дуже поширене в культурі. Це найдавніша форма вишні, яка за 8000 років до н.е. вже була відома в Європі, на території сучасної Швейцарії і Данії, а також в Анатолії. Назва дерева походить від топоніма міста Керасунт, який був розташований між Трапезундом і Фарнаком і славився посадками смачної черешні на своїх околицях.

Чорниця звичайна (лат. Vaccinium myrtillus), або чорниця миртолиста – низькоросла рослина з їстівними ягодами, вид роду вакциніум родини Вересові (в недавньому минулому цей рід виділяли в родину Брусничні). Латинська назва роду походить від слова «корова», оскільки листя деяких видів використовувалося як корм худобі. Видову назву чорниця отримала за свою схожість із миртом. Українську назву рослині дано за колір ягід і соку, від яких руки і рот довго залишаються чорними.

Шипшина (лат. Rosea) – рід рослин родини Розові, що має безліч культурних форм під назвою Троянда. За різними даними налічується від 400 до 500 видів шипшини і до 50000 її культурних сортів та гібридів. Про видове розмаїття рослини писали ще Геродот, Теофраст і Пліній. В епоху Відродження класифікація шипшини зводилася до поділу на дикі та культурні види за кількістю пелюсток у квітках, проте вже Карл Лінней звернув увагу на труднощі класифікації через гібридизацію троянд.

Шовковиця (лат. Morus), або тутове дерево, або шовкун – листопадне дерево, яке належить до роду родини Тутові і за даними з різних джерел налічує від 17 до 24 видів . Поширені представники цього роду в субтропічному та помірному поясі Північної Америки, Африки й Азії. Листя шовковиці білої – одного з найпопулярніших видів роду – є джерелом харчування личинок тутового шовкопряда, лялечки яких використовують для виробництва натурального шовку.

Сьогодні дедалі більш популярними серед садівників-любителів стають яблуні на карликових підщепах, або так звані карликові яблуні, оскільки вони займають набагато менше місця і за ними відчутно легше доглядати. Окрім того, плодоносити вони починають уже не третій рік після посадки, потребують менше поживних речовин, добре ростуть навіть на ділянках із високим заляганням ґрунтових вод. А оскільки вегетаційний період цих яблунь закінчується значно раніше, ніж у яблунь звичайних, у них є більше часу підготуватися до зими.

Колоноподібна яблуня є природним клоном яблуні, що не розвиває бічних гілок. У селищі Келоуна в Британській Колумбії (Канада) в 1964 році на п'ятдесятирічній яблуні сорту Макінтош виявили незвичайну гілку – сильно облистяну, без бічних відгалужень і всю буквально обліплену плодами. Цю спонтанну мутацію розмножили і використали в подальшому для селекції колоноподібних яблунь, якою займалися як англійські науковці з графства Кент, так і селекціонери з інших країн. Перші зразки колоноподібної яблуні отримано в 1976 році.

Яблуня домашня (лат. Malus domestica) – вид плодових дерев роду Яблуня родини Розові, який дуже поширений і вирощується в приватних садах та в промислових масштабах заради його плодів. І з яблунею, і з її плодом яблуком пов'язано безліч легенд, переказів, казок, пісень та інших творів усної народної творчості: яблуко розбрату, котре побічно послужило причиною Троянської війни; яблуко пізнання, через яке людей було вигнано з раю на Землю; яблуко, що впало на голову Ньютона, у результаті чого з'явився закон всесвітнього тяжіння – це найпіднесеніші приклади того, яку роль відіграло яблуко в історії людства.