Лікарські садові рослини і квіти. Частина II

Автор:
Опубліковано:
Доповнено:

Лекарственные садовые цветыУ першій частині статті ми познайомабо вас із лікувальними властивостями таких популярних садових рослин, як амарант, базилік, чорнобривці, гвоздика, герань і дельфіній, а також запропонували вашій увазі рецепти цілющих препаратів, які легко можна зробити в домашніх умовах. Пропонуємо вашій увазі другу частину статті про лікувальні рослини у вашому саду.

Ірис (лат. Iris)

Ірис німецький (лат. Iris germanica), або садові півники – трав'янистий багаторічник із дуже красивими темно-фіолетовими з жовтим квітками, в дикому вигляді росте тільки в Закарпатській області України. Однак у культурі це дуже популярна рослина, яку можна часто побачити в садах і на газонах біля будинків. Як лікувальну сировину використовують кореневища ірису, що мають приємний смак і аромат. Заготовляють дво-трирічне коріння ірису напровесні або восени. Препарати з ірису німецького використовують як відхаркувальний, болезаспокійливий, обволікаючий і протизапальний засіб при пневмонії, катарах верхніх дихальних шляхів, колітах, хворобах жовчного міхура і печінки. Зовнішньо їх застосовують для виведення веснянок, інфікованих виразок і ран. Настоєм кореневища ірису полощуть порожнину рота при зубному болю, а порошком із коріння лікують нейродерміти.

Настій кореневищ ірису німецького: чайну ложку подрібненого кореневища іриса німецького залити склянкою холодної води та настоювати 8 годин, після чого процідити й використовувати для обмивань, примочок і полоскань.

Ірис тонколистий (лат. Iris tenuifolia) – трав'янистий багаторічник із запашними ліловими або світло-синіми квітками. У ролі сировини використовують насіння й кореневища рослини. Застосовують порошок із насіння зовнішньо як присипки при пошкодженнях м'яких тканин, що супроводжуються кровотечею.

Відвар насіння ірису тонколистого: 8 г насіння залити 200 мл води і кип'ятити чверть години на водяній лазні, після чого остудити, процідити, долити кип'яченою водою до початкового об'єму й приймати дрібними ковтками по півсклянки 3-4 рази на день до їди при кривавій блювоті, утрудненому сечовипусканні, носових і маткових кровотечах.

Відвар кореневищ ірису тонколистого: 40 г подрібненого кореневища залити 200 мл води, варити на водяній лазні 15 хвилин, остудити, процідити, долити кип'яченою водою до початкового об'єму і пити маленькими ковтками по 1/3 склянки тричі на день при менорагії.

Лікарська рослина ірис

Ірис флорентійський (лат. Iris florentina) – трав'янистий багаторічник із жовтими, блідо-блакитними або білими поодинокими квітками. Лікувальні властивості ірису флорентійського аналогічні властивостям ірису німецького.

Ірис жовтий, або аїровидний (лат. Iris pseudacorus), він же півники болотні, ірис болотний, жовте латаття, тюльпан дикий – трав'яниста багаторічна рослина з золотисто-жовтими квітками. У лікувальних цілях використовуються листя і кореневища півників болотних. Препарати з ірису жовтого мають глистогінну, протизапальну, відхаркувальну, сечогінну та кровоспинну дію, тому подрібнені свіжі кореневища рослини застосовують для сидячих ванн при геморої, водний настій сушених кореневищ використовують для лікування гнійних ран, виразок, опіків, полоскання рота при зубному болю й гострому і хронічному гінгівіті, а настоєм кореневищ на соняшниковій олії розтирають шкіру при міозитах і артритах. Свіжий сік із кореневищ півників болотних застосовують для лікування пародонтозу, проносу й кровотечі.

Для полоскань, примочок і обмивань: одну чайну ложку сухих кореневищ ірису жовтого залити склянкою холодної води, настояти під кришкою 8 годин, потім процідити.

Для сидячих ванн: 400 г подрібнених на тертці кореневищ проварити 5 хвилин у 4 л води при закритій кришці, остудити до 35 ºC, процідити і використовувати для ванн тривалістю 5-10 хвилин 4-5 днів.

При кровотечі, проносі, асциті і зубному болю: 30 г подрібненого кореня залити 200 мл червоного вина, настоювати тиждень у темному місці, щодня струшуючи, потім процідити і пити по 1 столовій ложці кожні дві години.

Нагідки (лат. Calendula)

Календула лікарська (Calendula officinalis), більше відома під назвою «нагідки» – це однорічна трав'яниста рослина, чиї жовто-помаранчеві суцвіття можна побачити мало не в кожному саду. У лікувальних цілях використовуються саме кошики нагідок, що містять безліч корисних речовин. Збирають суцвіття з початку їх масового цвітіння і до заморозків. Застосовують календулу лікарську при захворюваннях жовчного міхура, хворобах печінки, колітах і гастритах. Препарати з нагідок заспокоюють нервову систему, знижують артеріальний тиск, діють згубно на такі хвороботворні організми, як стафілокок і стрептокок, загоюють рани, забої, лікують шкірні висипання. Настоянкою календули полощуть рот при стоматиті й горло при ангіні. У харчовій промисловості календулу використовують для ароматизації і підфарбовування сирів. У косметології з суцвіть нагідок виробляють засоби для догляду за запаленою і чутливою шкірою, виведення веснянок, лікування пористої шкіри й тріщин на п'ятах.

При ангіні: 2 столові ложки суцвіть нагідок помістити в термос, залити склянкою окропу, настоювати 2-3 години, процідити і пити по 1-2 столовій ложці тричі на день або застосовувати для полоскань або інгаляцій.

При безсонні: столову ложку квіток залити склянкою окропу, настоювати упродовж 2-3 годин, процідити й приймати по 1 столовій ложці тричі на день і перед сном.

Настоянка календули: 2 столові ложки квіток залити 100 мл горілки, настоювати упродовж двох тижнів у темному місці, потім процідити.

Настій календули: 2 столові ложки квіток залити склянкою гарячої води, 15 хвилин прогрівати на водяній лазні, процідити і приймати в теплому вигляді по 1-2 столових ложки 2-3 рази на день.

Мазь із календули: 5 столових ложок потовчених на порошок сушених квіток календули змішати з 200 г розтопленого нутряного свинячого сала або вазеліну, прогріти на водяній лазні при постійному помішуванні до перетворення на однорідну масу, остудити і зберігати в холодильнику.

Лікарська рослина календула

Календула польова (лат. Calendula arvensis) – трав'янистий однорічник із суцвіттями-кошиками жовтого кольору. У лікувальних цілях інтерес становлять наземні частини рослини – суцвіття, листя, стебла, що мають ранозагоювальну, антисептичну, спазмолітичну, в’язку, потогінну, кровоспинну, жовчогінну й седативну дію. Препарати календули польової знижують рефлекторну збудливість, мають заспокійливу дію на центральну нервову систему, посилюють серцеву діяльність, підвищують секреторну і видільну функцію нирок, покращують склад жовчі, знижуючи концентрацію в ній холестерину та білірубіну. У традиційній медицині препарати календули як антисептичний і протизапальний засіб застосовують при лікуванні гепатиту, виразкової хвороби шлунка й дванадцятипалої кишки, холециститу, виразкових колітів. У гінекології їх використовують як кровоспинний засіб при розладах менструального циклу після пологів, при ерозіях і виразках шийки матки та білях. Застосовують препарати календули при серцевих захворюваннях, які супроводжуються серцебиттям, задишкою й набряками. Зовнішньо настоянку, настій і мазь календули польової використовують при лікуванні опіків, ран, виразок, що не загоюються, свищів, для полоскання горла та ротової порожнини при фолікулярній ангіні й стоматитах, лікування саден і поранень, фурункулів і карбункулів, ячменів, блефаритів і кон’юнктивіту. Настій календули в народній медицині вживають також для лікування гепатиту, гіпертонії, холециститу, рахіту, серцевих неврозів, а зовнішньо – для ванн, примочок, обмивань і компресів при обмороженнях, свищах, виразках, що не загоюються, фурункулах і шкірних висипаннях.

Настій календули польової при гіпертонії: 1 столову ложку подрібненої сухої трави залити склянкою окропу, настоювати 2 години, потім процідити і приймати по 1-2 столовій ложці 3 рази на день.

Відвар календули польової при жовтяниці, холециститі і гепатиті: 3 столові ложки квіток залити двома склянками води, кип'ятити 3-4 хвилини на слабкому вогні, настоювати 1 годину, процідити й приймати по чверті склянки тричі на день.

Настоянка календули польової: 10 г квіток календули залити 100 мл сімдесятивідсоткового спирту, щільно закупорити й настоювати в темному місці тиждень, після чого процідити. Застосування:

  • – по 20-25 крапель тричі на день за півгодини до їди при виразці шлунка й дванадцятипалої кишки;
  • – чайну ложку настоянки розвести в чверті склянки води й полоскати рот і горло при ангіні та стоматитах;
  • – змочити настоянкою марлю й прикладати до ран, виразок, опіків і фурункулів.

Мазь із календули: 5 г настоянки календули ретельно перемішати з 25 г вазеліну.

Лаванда (лат. Lavandula)

Лаванда лікарська (Lavandula officinalis), або лаванда справжня з родини Губоцвіті – напівчагарник з яскравими блакитно-фіолетовими квітками, які і є основною перевагою рослини з погляду медицини. Збирають суцвіття через тиждень-другий після початку цвітіння. Найціннішим продуктом з лаванди є її олія, що має протимікробну властивість і широко застосовується для лікування опіків, ран, порізів та шкірних захворювань. Відвар і настій квіток лаванди використовують як легке заспокійливе і спазмолітичний засіб при неврастенії, мігрені, невралгічних болях, запаленні середнього вуха і як жовчогінний засіб.

Настій квіток лаванди: 3 чайні ложки квіток залити 400 мл окропу, настояти 10 хвилин, процідити і випити упродовж дня.

Засіб від бронхіту: 2 краплі олії лаванди змішують із чайною ложкою меду і їдять при кашлі.

Лікарська рослина лаванда

Лаванда вузьколиста (Lavandula angustifolia), або перистолиста, або колосовидна – багаторічний напівчагарник із пурпурово-фіолетовими квітками, зібраними в кінцеві колосовидні суцвіття. У ролі сировини для ліків інтерес становить листя лаванди, яке заготовляють, коли на суцвіттях розпуститься значна частина квіток. Олія, вироблена з лаванди вузьколистої, має антисептичні властивості й використовується для лікування ран, опіків і шкірних хвороб. Препарати з квіток призначають як спазмолітичний і заспокійливий засіб при шлунково-кишкових кольках. Настій квіток лаванди вузьколистої є вітрогонним і болезаспокійливим засобом, який рекомендують при болях у кишківнику або шлунку. Зовнішньо квітки лаванди використовують для ванн і ароматичних подушок, додають їх також у салати, гарячі страви та напої. Подрібнене листя, квітки і стебла лаванди використовують для виготовлення ароматичних свічок, що виганяють із приміщення москітів і комарів, а аромат сушених суцвіть відлякує міль. Ефірну олію використовують для розтирання при невралгії, подагрі й ревматичних болях. У лікеро-горілчаній промисловості ефірну олію лаванди широко застосовують для ароматизації вин.

При мігрені, частому серцебитті й дратівливості: 3 чайні ложки квіток лаванди залити 2 склянками окропу, настояти 20 хвилин, процідити й приймати по півсклянки двічі на день.

При порушеннях травлення і кольках: 1 столову ложку квіток лаванди залити склянкою окропу, настоювати 10-20 хвилин, процідити і пити 3-4 рази на день по чайній ложці.

При безсонні: 100 г квіток покладіть у мішечок із натуральної тканини і зберігайте його в поліетиленовому пакеті, а при безсонні прогрійте його, помніть у руках і засніть із ним.

Трояндова олія: з'єднати 1 частину подрібнених квіток лаванди з п'ятьма частинами соняшникової або маслинової олії, настоювати упродовж 1-2 місяців у темряві в щільно закритій посудині, потім процідити й застосовувати як болезаспокійливий засіб.

Настій із лаванди: столову ложку квіток лаванди залити склянкою окропу, настоювати 5-10 хвилин, процідити.

Ванна з лаванди: 5-6 столових ложок квіток залити одним літром холодної води, довести до кипіння, настоювати 10 хвилин, процідити і вилити в приготовану ванну.

Конвалія (лат. Convallaria)

Конвалія травнева (лат. Convallaria majalis), вона ж ванник і польова лілія – відома всім багаторічна трав'яниста рослина. Для медицини інтерес становлять її квітки, листя та трава. Листя заготовляють на стадії бутонізації, квітки та траву – під час цвітіння. Усі наземні частини конвалії містять серцеві глікозиди, ефірну олію, алкалоїди, крохмаль і органічні кислоти. Серцеві глікозиди конвалії нормалізують роботу нервово-м'язового апарату серця, гемодинаміку, мають седативну дію. Препарати травневої конвалії в поєднанні з іншими седативними або серцевими засобами застосовуються при серцевій недостатності та неврозах. Клінічні спостереження показали, що найбільш ефективно препарати конвалії взаємодіють із коренем глоду та валеріани. У народній медицині конвалією травневою лікують захворювання серця, нервові хвороби й потрясіння, безсоння, лихоманку та деякі захворювання очей. Як заспокійливий засіб препарати з конвалії травневої краще поєднувати з собачою кропивою, валеріаною або глодом.

Лікарська рослина конвалія

Настій із листя конвалії травневої: чайну ложку подрібненого листя залити склянкою окропу, настоювати 40 хвилин, процідити.

Лілія (лат. Lilium)

Лілія (лат. Lilium) – багаторічна трав'яниста цибулинна рослина родини Лілійні.

Лілія біла (лат. Lilium candidum) – багаторічна рослина з великими запашними білими квітками, зібраними в гроноподібні суцвіття. Становлять інтерес цибулини лілії, які заготовлюють у період спокою, а також листя і квітки, які збирають під час цвітіння. Цибулини лілії білої мають знеболювальну, сечогінну й пом’якшувальну дію. Свіжі цибулини в подрібненому вигляді прикладають для розм'якшення твердих запалених припухлостей на шкірі. Водним настоєм квіток рослини умивають обличчя.

Лікарська рослина лілія

Настоянка цибулин лілії білої: 100 мл подрібнених цибулин залити 300 мл спирту, добре закупорити й настоювати в темному місці 2 тижні. Процідити і приймати по чайній ложці з 50 мл води перед ранковим і вечірнім прийомом їжі. Показання: задишка з мокротою.

Тонізуючий засіб: 100 г свіжих подрібнених квіток лілії білої настоюють у темному місці на 500 мл горілки упродовж 2 тижнів, після чого проціджують і приймають по 20-50 мл при хронічній втомі.

Мазь із цибулин лілії білої: 2 столові ложки подрібнених цибулин і 2 столові ложки подрібнених квітів лілії заливають 150 мл оливкової олії і настоюють на сонці упродовж трьох тижнів, після чого проціджують і застосовують для розтирання при судомах, болях і як косметичний засіб.

Лілія кучерява (Lilium martagon), або лілія строката, вона ж царські кучері, лілія лісова, золотий корінь і мартагон – трав'янистий цибулинних багаторічник із білувато-червоними квітками з темним крапом усередині. Цінність становлять цибулини, квітки та листя рослини. Листя і квітки збирають у червні-липні, а цибулини – в квітні або жовтні. Використовують лілію мартагон тільки в народній медицині: настойку застосовують як седативний засіб при пригніченому стані й нервових зривах, а також як болезаспокійливий засіб при зубному болю. Відвар квіток лісової лілії допомагає при хворобах жовчного міхура. Листя, що має ранозагоювальну й протизапальну дію, прикладають до опіків і ран у вигляді примочок.

Лілейник (лат. Hemerocallis)

Лілейник малий (лат. Hemerocallis minor), або жовта лілія – трав'янистий багаторічник з ароматними лійковидними квітками жовтого забарвлення. Як сировину для лікувальних препаратів використовують квітки рослини, які заготовляють у період цвітіння, але іноді буває корисним і листя лілейника. Квітки мають жарознижуючу, кровоспинну, тонізуючу й ранозагоювальну дію, а відваром листя та настоєм із квіток лілейника, що повністю розпустилися, в народній медицині лікують хвороби печінки. У тибетській медицині відвар квіток лілейника, що розпустилися, застосовують як ранозагоювальний і тонізуючий серцевий засіб, водний настій трави – при лихоманці, а настій стебел і листя – при жовтяниці. Як зовнішній засіб відвар квіток використовують для обмивання опіків. Відвар кореневищ добре допомагає при лікуванні жіночих хвороб, а прокручене в м'ясорубці коріння лілейника застосовують для примочок і компресів при різних пухлинах.

Лікарська рослина лілійник

Настій листя і стебел лілейника: столову ложку листя і стебел лілейника залити двома склянками окропу, настоювати упродовж 4 годин, потім процідити й приймати 4 рази на день по півсклянки.

Відвар квіток лілейника, що повністю розпустилися: 10-20 г квіток залити склянкою води, прогрівати на вогні 10 хвилин, процідити й приймати тричі на день по столовій ложці.

Ротики (лат. Antirrhinum)

Ротики (лат. Antirrhinum), або котяче око – трав'янистий багаторічник заввишки до 1 м із великими двогубими квітками темно-червоного, жовтого, білого, рожевого або двокольорового забарвлення, зібраними в гроно. У ролі лікарської сировини використовується вся наземна частина ротиків, яку заготовляють під час цвітіння. Ротики у вигляді кашки для примочок і компресів застосовують при ранах, що не загоюються, фурункульозі, грибкових ураженнях. Використовують його також для ванн. Відвар ротиків корисний при запаленні повік і очей.

Лікарська рослина ротики

Мальва (лат. Malva)

Мальва звичайна (лат. Malva rosea), або шток-троянда – рослина родини Мальвові, що вирощується в дво- або багаторічній культурі. У висоту мальва сягає від 1 до 2,25 м. Квітки мальви, часто махрові, до 7,5 см у діаметрі, утворюють кінцеві колосовидні суцвіття з великими пелюстками, на яких проступають ніжні сітчасті жилки, і можуть бути забарвлені в різні кольори. Для лікувальних цілей відбирають рослини з темнішими квітками – чорно-червоними. Настій квіток мальви надає пом'якшувальну і обволікаючу дію, збільшує секрецію. Його призначають при гастриті, бронхіті та застосовують зовнішньо для полоскання горла при ангіні.

Настій квіток мальви: 2 столові ложки квіток мальви залити 100 мл окропу, настояти упродовж години в темному місці, поцідити і приймати 4 рази на день по столовій ложці.

Лікарська рослина мальва

Нарцисс (лат. Narcissus)

Нарцис поетичний (лат. Narcissus poeticus), або звичайний – трав'янистий багаторічник родини Амарилісові з одиночною квіткою або малоквітковим суцвіттям у вигляді парасольки. У ролі сировини використовують як наземну частину нарциса, яку заготовляють у липні, так і його цибулину. У цибулинах і листі рослини міститься алкалоїд лікорін, що сприяє відходженню мокротиння, полегшуючи перебіг пневмонії та бронхіту. Гомеопати для виготовлення лікувальних препаратів використовують есенцію з квітучих нарцисів. Препарати нарциса застосовують для лікування запальних процесів шкіри й підшкірної клітковини, а також пухлинних утворень. Допомагають вони і при маститах, а масло нарциса використовують зокрема як зовнішній засіб при болях у колінах, геморої і радикуліті.

Примочка з цибулини нарциса: подрібнену цибулину змішують із рівною кількістю відвареного рису й прикладають до запаленої ділянки тіла при маститі – в результаті швидко знижується температура, зменшується набряк і поступово проходить біль. Застосовують примочки також на фурункули та карбункули.

Нарцис несправжній (лат. Narcissus pseudonarcissus), або жовтий, теж належить до родини Амарилісові та є трав'янистим цибулинним багаторічником з одиночною жовтою квіткою. У ролі сировини використовують усю наземну частину нарциса несправжнього, яка містить цінні лікувальні речовини – алкалоїд нарцисин, танін, інулін, ефірну олію, віск, жирну олію й інші елементи. Заготовляють траву нарциса несправжнього під час цвітіння. Препарати рослини мають протикашлеву і відхаркувальну дію.

Лікарська рослина нарцис

Настоянка нарциса несправжнього: одну частину сухої подрібненої трави нарциса настоюють на 10 частинах горілки в темному місці упродовж 10 днів, після чого проціджують і приймають 3-4 рази на день по 3-10 крапель при бронхіті, сильному кашлі, проносі, блювоті й головному болю в зоні чола.

Настурція (лат. Tropaeolum)

Настурція велика (лат. Tropaeolum majus), або капуцин великий, або настурція травнева, або крес індійський, або крес кольоровий – трав'янистий однорічник родини Настурцієвих із жовтогарячими квітками. У лікувальних цілях використовуються квітки, плоди та листя настурції, які прискорюють обмін речовин і мають протизапальну, протицингову, сечогінну дію. Незрілі плоди настурції за смаком нагадують каперси, але крім харчової цінності вони мають сильну протицинготну дію. Плоди, як і листя настурції, містять велику кількість аскорбінової кислоти, тому в народі відвар із цих частин рослини в змішуванні з травами подібної дії вживали від цинги. А якщо квітки настурції відварити з медом, ними можна вилікувати дитячу молочницю. Настій трави настурції показаний при недокрів'ї, шкірних висипах і сечокам'яній хворобі.

Лікарська рослина настурція

Відвар настурції: 20 г подрібнених квіток і листя рослини залити 200 мл окропу, варити на повільному вогні 5 хвилин, остудити, процідити й приймати по 2-3 столові ложки тричі на день.

Відвар від цинги: сік настурції змішати з рівною кількістю соку кульбаби й бобівника, додати на 200 мл суміші 200 мл молочної сироватки, варити на повільному вогні 10 хвилин, остудити й приймати по 2-6 столових ложок від 1 до 3 разів на день.

Очиток (лат. Sedum)

Очиток великий (лат. Sedum telephium), або доля, скочки, заяча трава, заяча капуста, пупець тощо – трав'янистий багаторічник родини Товстолисті з зеленувато-жовтими або червоними квітками, зібраними в кінцеві щитковидні волоті. Лікарською сировиною є трава рослини, яку заготовляють упродовж усього літа, і свіжий сік очитка. У народній медицині траву очитка великого використовують як тонізуючий і зміцнювальний засіб при ослабленні організму, а сік застосовують при хронічних захворюваннях жовчного міхура та печінки, а також при ішемічній хворобі серця. Зовнішньо траву використовують для обмивань і примочок на опіки й рани та для видалення мозолів і бородавок, які при тривалому прикладанні листя очитка біліють і відвалюються. Свіжим соком очитка масажують слабкі і кровоточиві ясна.

Очиток їдкий (лат. Sedum acre), або розходник, гіщівник, будра, гусинець, кукурудзи жаб’ячі, мило собаче, молодильник, рум’янило тощо – невисокий трав'янистий багаторічник родини Товстолисті. В очитка їдкого яскраво-жовті квітки, розташовані в пазухах листків. Ця рослина є медоносом. Як лікарська сировина використовується вся наземна частина очитка. Відвар трави очитка їдкого вживали при нервових розладах, гіпотонії, захворюваннях шлунка та верхніх дихальних шляхів. Його застосовували зовнішньо для загоєння ран і виразок. Маззю на основі свіжої трави очитка їдкого і жиру лікують лишаї, карбункули, геморой і екзему.

Лікарська рослина очиток

Родіола рожева (лат. Sedum roseum), або золотий корінь, рожевий корінь, очиток рожевий – трав'янистий багаторічник із кореневищем, що має гіркувато-терпкий смак і аромат трояндової олії. Дрібні золотисто-жовті квітки, що червоніють при дозріванні, зібрані в кінцеві щиткоподібні суцвіття. Для медичних цілей використовують бульбоподібне кореневище рослини, яке містить дубильні речовини, ефірну олію, органічні кислоти – галову, щавлеву, лимонну, бурштинову і яблучну, значну кількість цукрів, жири, воски, стерини, білки та інші корисні речовини. Збирають кореневища з другої половини липня по середину серпня. Препарати родіоли мають яскраво виражену стимулюючу дію, підвищують працездатність, нормалізують обмінні процеси в організмі й покращують енергетичний обмін у мозку та м'язах за рахунок окислювальних процесів. Родіола стимулює розумову діяльність, покращує пам'ять і уважність. Вона, як і женьшень, має адаптогенні властивості. У ході клінічних досліджень екстракт родіоли рожевої показав гарні результати в лікуванні неврозів, гіпотонії, шизофренії з ремісією по астенічному типу. У народній медицині спиртову настоянку кореневища родіоли вже більше 400 років з успіхом приймають при хворобах шлунка, імпотенції, малярії, нервових захворюваннях, занепаді сил та перевтомі як тонізуючий і загальнозміцнювальний засіб. Золотий корінь показаний і при астенічних станах, безсонні, різних неврозах, фізичному виснаженні, підвищеній дратівливості, гіпотонії. Зовнішньо екстракт родіоли рожевої застосовують як ефективний ранозагоювальний засіб при піореї, порізах та для полоскання горла і ротової порожнини при ангіні.

Застосовувати препарати, приготовані за описаним в статті рецептами, можна тільки після консультації з лікарем!

Читайте продовження статті про лікарські рослини.

Оцініть, будь ласка, наш сайт. Ми так старалися ;)
Оцініть, будь ласка, статтю
Поділіться посиланням у соцмережі
Алоказія (Alocasia) – догляд, фото, види

Алоказія (Alocasia) – догляд, фото…

Алоказія – опис Алоказія (лат. Alocasia) є родом, що входить до родини Ароїдних і включає близько 70 видів. У природі зустрічається в тропічних район...

Читати далі...
Як доглядати за фікусом

Як доглядати за фікусом

Фікуси – це ті квіти, які ми, мабуть, пам'ятаємо з дитинства. Навіть у ті часи, коли екзотичні квіти в нашій країні були екзотикою (вибачте за каламбу...

Читати далі...
Тіньолюбні кімнатні рослини. Догляд

Тіньолюбні кімнатні рослини. Догляд

Кімнатні квіти – це пристрасть, яка захоплює настільки, що через певний час у будинку не залишається порожніх полиць і підвіконь – всі зайняті квітами...

Читати далі...