Інкарвіллея (лат. Incarvillea) – рід трав'янистих рослин родини Бігнонієві, що налічує за даними The Plant List 17 видів. Наукову назву рід отримав на честь французького місіонера П'єра Ніколя д'Інкарвілля, який зібрав у Китаї велику колекцію рослин, включаючи й представників роду інкарвіллея.

У природі інкарвіллеї поширені в Гімалаях, Східній і Центральній Азії. Культурні різновиди цього роду зазвичай називають садовими глоксиніями.

Квітка інкарвіллея – опис

Інкарвіллеї – однорічні, дворічні або багаторічні трав'янисті рослини, іноді сягають у висоту 2 м. У них дерев'янисті або кореневі бульби, прямостоячі прості або гіллясті стебла, розташоване на стеблі почергово або зібране в прикореневу розетку непарно-пальчасто-розсічене з дрібнозубчастими краями листя та кінцеві гроноподібні або волотисті суцвіття, що складаються з п’ятироздільних квіток із дзвінчастою чашкою й трубчастим віночком. Забарвлення квіток може бути жовтим, червоним або рожевим. Плід рослини – багатокутна двороздільна коробочка з опушеним крилатим насінням.

Посадка інкарвіллеї у відкритий ґрунт

Коли садити інкарвіллею в ґрунт

Посадка інкарвіллеї та догляд у відкритому ґрунті за рослиною нескладні. Починається вирощування інкарвіллеї з посіву насіння на розсаду, який здійснюють у березні. Прорісність у насіння цієї культури чудова, і ви цілком можете розраховувати на успіх. Насіння заглиблюють у розсадний субстрат усього на 1 см, закладають прожареним і остиглим річковим піском і поливають. Сходів при температурі повітря в приміщенні 18-20 ºC можна очікувати вже до кінця тижня. Пікірування рослина зносить важко, тому краще здійснювати посів у торф'яні горщики, в яких потім, у кінці квітня, ви пересадите сіянці у відкритий ґрунт. Але якщо ви посіяли інкарвіллею в спільну посудину, в стадії розвитку двох справжніх листків слід провести пікірування сіянців по окремих скляночках.

Можна сіяти насіння дворічних і багаторічних сортів із квітня по липень просто в ґрунт. При температурі повітря 15 ºC сходи з'являються через два тижні, але зацвіте інкарвіллея з насіння тільки на другий рік після посіву.

Як посадити інкарвіллею

Садова глоксинія добре росте на узвишшях – пагорках або схилах, оскільки не зносить застою води в коренях. При вирощуванні інкарвіллеї на надто щільних ґрунтах бажано, організовуючи квітник, використовувати дренаж із битої цегли, жорсткого піску або щебеню. Ділянка для рослини може бути відкритою і сонячною, але після полудня інкарвіллея має перебувати в притінку.

Ґрунт інкарвіллея воліє легкий, але родючий, наприклад, супіщаний. У кожну ямку при посадці бажано покласти жменю деревної золи й добрива тривалої дії. Сіянці потрібно виймати з посудини, в якій вони росли, з великою обережністю, щоб не пошкодити їхнє тендітне коріння. При посадці в ямку коренева шийка має опинитися нижче рівня поверхні. Після пересадки ґрунт ущільнюють і поливають.

Догляд за інкарвіллеєю в саду

Вирощування інкарвіллеї. Полив і підживлення

Догляд за інкарвіллеєю полягає в регулярних поливаннях, розпушуванні ґрунту в квітнику і прополюванні. У зволоженні ґрунту потрібно дотримуватися рівноваги: земля не повинна пересихати, але й рідкий бруд кореням глоксинії ні до чого. Після поливання або дощу обережно розпушіть навколо кущиків ґрунт, одночасно видаляючи бур'ян.

Перше підживлення після посадки інкарвіллеї у вигляді мінерального комплексу потрібно внести в ґрунт, коли рослина почне інтенсивно нарощувати зелень, а друге – в період бутонізації. Добре реагує садова глоксинія на розчин коров'яку або пташиного посліду. Після 20 липня рослину більше не підживлюють: однорічним сортам це ні до чого, а у багаторічних інкарвіллей внесення добрив у кінці літа сприяє зниженню зимостійкості.

Розмноження та пересадка інкарвіллеї

Окрім насіннєвого способу, який ми більш-менш докладно описали, інкарвіллею розмножують вегетативно – поділом бульб або листовими живцями.

Поділ бульб здійснюють у березні або вересні: рослину викопують, розрізають коріння на частини таким чином, щоб у кожній була хоч одна бульба з точкою відновлення. Зрізи обробляють вугільним порошком, після чого діленки висаджують у підготовлені ямки, заглибивши точку росту на 4-5 см.

Листовими живцями інкарвіллею розмножують улітку – в червні або липні. Зрілий прикореневий листок вирізують із розетки з частиною стебла розміром 3-5 см. Зріз обробляють Корневіном або іншим коренеутворювачем, після чого листок висаджують у субстрат із піску й торфу й поміщають у парник, де живець спочатку відрощує коріння, потім утворює розетку листя, а на наступний рік молода рослина зацвітає.

Інкарвіллея взимку

Багаторічні види й сорти інкарвіллеї потрібно обов'язково захищати від морозу, особливо якщо у ваших краях трапляються зими без снігу. Для цього використовують органічні матеріали: ялинові лапи, компост, торф, тирсу. Шар укриття має бути не менше 6 см. Із настанням весни покривний матеріал прибирають, щоб бульби не зіпріли. Молоді рослини на зиму можна накрити скляними банками або пластиковими пляшками з обрізаним горлом.

Якщо ви живете в регіоні з суворими зимами, краще викопайте бульби, потримайте їх у розчині протруйника Максим, висушіть і зберігайте до весни.

Шкідники і хвороби інкарвіллеї

Найпоширеніша проблема зі здоров'ям інкарвіллеї – загнивання коренів. У вологому середовищі активізуються збудники гнилей, уражаючи бульби настільки, що часто відновити здоров'я рослин не вдається. При перших ознаках в'янення слід обробити квітник розчином фунгіциду – Скора, Фундазолу, Топаза або іншого препарату подібної дії. Крім цього, вам потрібно переглянути режим поливу й норму витрати води на кожен кущ при зволоженні ґрунту в квітнику, інакше проблема може виникнути знову.

Зі шкідників інкарвіллеї можуть докучати павутинні кліщі та борошнисті червці. Ці сисні шкідники харчуються клітинним соком рослини, через що стебла, листя і квітки глоксинії деформуються і хиріють. Знищити шкідників можна акарицидними препаратами – Актелліком, Актарою і подібними до них.

Види і сорти інкарвіллеї

У культурі вирощують декілька видів і сортів інкарвіллеї.

Інкарвіллея Майра (Incarvillea mairei = Incarvillea grandiflora = Tecoma mairei)

– рослина родом із Північно-Західного Китаю. У неї прикореневе ліроподібне, слабко-перисторозсічене з округлими частками листя завдовжки до 30 см, розташоване на довгих черешках, і темні, пурпурово-червоні квітки з білими плямами по жовтому горлу. Рослина вирізняється зимостійкістю. Зацвітає цей компактний і ефектний вид на початку літа.

Інкарвіллея щільна (Incarvillea compacta)

– цю багаторічну трав'янисту рослину можна зустріти в природі Тибету, Північно-Західного Китаю й Середньої Азії. У неї гладкі або злегка опушені стебла заввишки всього до 30 см, перисте прикореневе листя з цільними, серцеподібно-овальними частками й верхівкові пурпурові квіти діаметром до 6 см із жовтим зівом. Цвітіння триває 3-4 тижні. Зимує ця рослина без укриття. Відомий великоквітковий різновид інкарвіллеї щільної заввишки до 80 см із прикореневими перисто-роздільними листками та пурпурово-рожевими квітками до 7 см у діаметрі. Є також сорти цього різновиду з рожевими, білими й лососево-рожевими квітками. У культурі інкарвіллея щільна з 1881 року.

Інкарвіллея Ольги (Incarvillea olgae)

з Паміро-Алаю є багаторічною рослиною заввишки до 150 см із голими, розгалуженими у верхній частині й іноді здеревілими біля основи стеблами. Листя у цього виду супротивне, перисторозсічене, а у верхній частині стебла – цілісне. Червоно-рожеві квітки діаметром до 2 см зібрані в пухке верхівчасте волотисте суцвіття завдовжки до 25 см. Починається цвітіння в першій половині липня і триває до семи тижнів. Зимостійкість у інкарвіллеї Ольги невисока: у середній смузі рослина зимує тільки під укриттям. У культурі вид із 1880 року.

Інкарвіллея китайська (Incarvillea sinensis)

вирощувалася в країнах Азії впродовж багатьох століть. Культивували різні варіації цього виду від Маньчжурії до Тибету. Серед різновидів є і багаторічні, й однорічні рослини. У висоту інкарвіллея китайська сягає 30 см, у неї перисті листки й кремово-жовті квітки, що розкриваються через десять тижнів після посіву. Оскільки на рослині весь час формуються нові пагони, цвітіння триває дуже довго. Відомий підвид інкарвіллеї китайської Пржевальського, до якого, мабуть, належить популярний культивар Шерон із кремово-жовтими великими квітками. Популярний у культурі також сорт цього виду Білий лебідь, що зацвітає через два з половиною місяці після посіву кремовими квітками, які швидко змінюють одна одну.

Інкарвіллея Делавея (Incarvillea delavayi)

походить із Південно-Західного Китаю і є трав'янистим багаторічником заввишки до 120 см із розеткою нечисленних перисто-роздільних прикореневих листків завдовжки до 30 см і рожево-бузковими квітками діаметром до 6 см із жовтим зівом, зібраними по 3-4 штуки в пухкі суцвіття завдовжки до 30 см. Цвітіння починається з другої половини червня і триває 4-5 тижнів. Високою зимостійкістю вид не вирізняється, тому в морози його потрібно вкривати. У культурі рослина з 1889 року. Вид має садовий різновид пурпуровий із темнішим листям і темно-пурпуровими квітками і Сноутоп – садову варіацію з білими віночками на квітках.

Інкарвіллея в ландшафтному дизайні

Інкарвіллея навдивовижу красива, вона є універсальною садовою рослиною, що відкриває багаті можливості для декорування, особливо якщо вирощувати одночасно кілька її видів і сортів. Розміщують інкарвіллею в альпінаріях, кам'янистих садах і на гірках серед каменів, у квітниках у стилі кантрі, у рабатках і міксбордерах, де акцентом є рожевий колір. Інкарвіллея чудово виглядає як бордюр уздовж садових доріжок і просто в вазонах біля будинку. Хоч би де ви посадили цю рослину, вона всюди буде до місця.

• Іксія: вирощування і догляд, види і сорти
• Іпомея: вирощування з насіння в саду