Буркун: вирощування в саду, властивості, види
Буркун (лат. Melilotus) – рід трав'янистих малолітників родини Бобові. Це цінні кормові та сидеральні рослини, які культивують понад 2000 років. Деякі види вирощують як лікарські рослини. У побуті буркун називають також сірозіллям і солодкою конюшиною.
Виростають представники роду на луках, пустирях і покладах в Азії і Європі й мають своєрідний аромат.
Посадка й догляд за буркуном
- Цвітіння: із початку червня до кінця літа.
- Посадка: посів насіння у відкритий ґрунт – у квітні або травні після скарифікації посівного матеріалу. У районах із теплим кліматом можна сіяти буркун у ґрунт у серпні.
- Освітлення: яскраве сонячне світло.
- Ґрунт: будь-який, у тому числі чорноземи, солонці, слабопідзолисті й карбонатні ґрунти. Погано росте буркун на кислих і заболочених ділянках із високим заляганням ґрунтових вод.
- Полив: не потрібен, рослині досить природних опадів.
- Підживлення: в літній час калійними та фосфорними добривами.
- Розмноження: насіннєве.
- Шкідники: конюшиновий, рудий люцерновий і жовтий насіннєїд; листовий, бульбочковий і великий люцернові довгоносики; буркуновий і щетинистий бульбочкові довгоносики; паломена зелена; капустяні, ріпакові, трав'яні, люцернові й гірчичні блішки; крайовик і камптопус облямовані; червоноблішки безкрилі; стенодема колючкувата; лінійчастий, ягідний і весняний щитники.
- Хвороби: борошниста роса, аскохітоз, пероноспороз, бактеріоз коренів, септоріоз і жовта мозаїка.
- Властивості: рослина є чудовим медоносом, вирощується як сидерат і як лікарська рослина, що має відхаркувальну, гіпотензивну, протизапальну, антисептичну, антикоагулюючу, фібринолітичну, пом’якшувальну, потогінну, вітрогінну, протисудомну, ранозагоювальну та заспокійливу властивості.
Трава буркун – опис
Рослина буркун має стрижневий корінь, гіллясте стебло, що сягає у висоту від 50 см до 2 м. На його пагонах росте трійчасте, як у конюшини, листя з зубчастими листочками. Дрібні білі або жовті квітки буркуну зібрані в пухкі верхівкові подовжені суцвіття. Плоди – голі овальні боби завдовжки 3-4 см. Насіння буркуну зберігає прорісність до 14 років.
Як сидерат буркун покращує структуру ґрунту і насичує її азотом, а вирощуваний як корм утворює насичену вітамінами поживну біомасу, що допомагає наростити жир і має молокогінний ефект.
Застосовується трава буркун, якій властиві приємні пахощі свіжого сіна, для ароматизації тютюну й мила та для фіксації запаху в парфумерній промисловості.
Буркун – медонос, причому один із найкращих: бурштиновий або білий мед цієї рослини пахне ваніллю.
Вирощування буркуну
Посадка буркуну
У культурі вирощується не так багато видів буркуну, і частіше за інші – буркун жовтий і буркун білий. Розмножуються ці рослини переважно генеративно. До складу ґрунту буркуни особливих вимог не висувають: добре ростуть вони на солонцях, чорноземах, карбонатних і слабкопідзолистих ґрунтах, проте всі вони не зносять кислих ґрунтів і заболочених ділянок із високим заляганням ґрунтових вод. Властивості цих рослин накопичувати азот і добувати поживні речовини з важкорозчинних ґрунтових сполук дозволяє їм добре розвиватися навіть на малородючих ґрунтах. Слід знати, що з усіх бобових буркун є найбільш світлолюбною культурою.
Перед посівом ділянку під буркун перекопують із внесенням калійних і фосфорних добрив – по 20 г калійної солі і 50 г суперфосфату на кожен м².
Твердокам'яне насіння буркуну необхідно скарифікувати за 3-4 тижні до посіву. Для цього використовують конюшинотерки, пропускаючи через них посівний матеріал 2-3 рази, або спеціальні скарифікатори. Насіння буркуну сіють у квітні або в травні в дрібні борозенки, зроблені в вологому ґрунті на відстані 45-60 см, потім борозенки злегка присипають землею й ущільнюють поверхню.
Посів нескарифікованого насіння здійснюють розкидом у землю або в сніг у лютому чи навіть у січні: талі води й весняні дощі розм'якшать жорстку оболонку насіння, і воно дасть паростки вже при температурі 2-4 ºC. У південних районах буркун можна сіяти в серпні.
Догляд за буркуном у саду
При весняному посіві сходи з'являються за два тижні. У стадії розвитку двох справжніх листочків необхідно прорідити сходи й прополоти ділянку, обережно розпушуючи ґрунт у міжряддях. В ідеалі рослини мають перебувати одна від одної в ряду на відстані 30 см, якщо тільки ви не сіяли буркун як сидерат.
Постійного поливання рослина не потребує – вона посухостійка, однак внесення в ґрунт калійних і фосфорних добрив необхідне. У перший рік життя рослина плодів не утворює, оскільки активно розвиває кореневу систему, і її коренева шийка залишається зимувати в ґрунті, тому важливо, щоб наступної весни ділянку не затопило талими водами. А коли буркун цвіте, на нього злітаються бджоли, які збирають нектар для чудового за своїми смаковими і цілющими властивостями меду.
Як будь-яка сільськогосподарська культура, буркун уражається хворобами й потерпає від шкідників. Із захворювань найчастішими бувають борошниста роса, аскохітоз, пероноспороз, бактеріоз коренів, септоріоз і жовта мозаїка. З грибковими хворобами, які вражають рослину в несприятливих умовах, можна боротися розчинами фунгіцидних препаратів, наприклад, бордоською сумішшю, Фундазолом, Абіга-Піком, Максимом і іншими препаратами подібної дії, а що стосується мозаїки, то ліків від неї немає, тому хворі екземпляри потрібно якнайшвидше видалити з ділянки й обов'язково спалити.
Серед шкідників ворогами буркуну є переважно різного роду блощиці й довгоносики: конюшиновий, рудий люцерновий і жовтий насінняїд; листовий, бульбочковий і великий люцернові довгоносики; буркуновий і щетинистий бульбочкові довгоносики; паломена зелена; капустяна, ріпакова, трав’яна, люцернова і гірчична блощиці; крайовик і камптопус облямовані; червоноклоп безкрилий; стенодема колючкувата; лінійчатий, ягідний і весняний щитники. Знищують комах системними інсектицидами, наприклад, Актарою, Актелліком, Карбофосом та іншими препаратами подібної дії. Однак при дотриманні сівозміни, регулярних прополюваннях, обробці насіння і ґрунту перед посівом та профілактичних весняних і осінніх обприскуваннях ділянки інсектицидами вам навряд чи доведеться зіткнутися з цією армією шкідників.
Збір і зберігання буркуну
Збір лікарської сировини здійснюють під час цвітіння буркуну: секатором або ножицями зрізають верхівкові грона й бічні пагони, пов'язують їх у пучки й підвішують для сушіння до стелі в добре провітрюваному сухому приміщенні. Можна скористатися електричною сушаркою, встановивши на ній температуру 40 ºC. Щойно стебла висохнуть, буркун обмолочують і просівають отриману масу через дротове сито, щоб відокремити великі стебла. Лікарською сировиною є солонувато-гіркі на смак плоди, що пахнуть кумарином, листя, квітки й дрібні пагони буркуну.
Зберігають буркун у закритих скляних або керамічних посудинах у сухому темному місці.
Види і сорти буркуну
У культурі найчастіше вирощують два види буркуну.
Буркун білий (Melilotus albus)
гунба, гуноба, буркун чоловічий – дворічна рослина заввишки від 30 до 150 см, силосна й пасовищна культура з пір'ястим листям, шиловидними прилистками та пазушними суцвіттями з білих квіток метеликового типу. На відміну від інших медоносів, буркун білий виробляє нектар навіть у посуху, приваблюючи бджіл запахом сіна. У природних умовах буркун білий зустрічається в ярах, на схилах і сухих пустирях, по краях доріг і полів України, Білорусі, Молдови, Казахстану, Середньої Азії, Сибіру і Кавказу. У культурі вирощують такі сорти буркуну білого:
- Медет – скоростиглий сорт сибірського екотипу, що сягає у висоту 110-120 см. Стебла у нього грубі, середньої товщини, квітки великі, білі, утворюють вузьке довге гроно. Рослина зимостійка, посухо- і солестійка, не вражається ні хворобами, ні шкідниками;
- Іній – сорт із гарною кущистістю і зеленими голими стеблами середньої грубості. Листя у нього трійчасте, голе, зелене, слабкозазубрене. Білі квітки утворюють багатоквіткове пухке подовжене гроно. Боби еліптичні. Сорт уражається довгоносиком, але стійкий до борошнистої роси;
- Чермасан – скоростиглий сорт заввишки до 2 м із грубими неопушеними стеблами і середньопухкими суцвіттями завдовжки 18 см, що складаються з білих квіток. Боби еліптичні, темно-сірого кольору;
- Степовий – скоростиглий урожайний посухостійкий сорт із прямими, грубими, короткоопушеними вгорі й голими в нижній частині стеблами заввишки від 145 до 170 см. Листя трійчасте, округле, з зазубреними краями, голе, світло-зеленого кольору зі слабким восковим нальотом. Суцвіття – пухке пазушне гроно, плід – однонасінний або двонасінний еліптичний біб солом'яно-жовтого кольору;
- Волжанин – посухостійкий і солевитривалий урожайний сорт, що не уражується борошнистою росою і не потерпає від зворотних весняних заморозків. Це невилягаючий прямостоячий кущ із гіллястими середньої грубості стеблами заввишки 165-250 см. Боби у цього сорту темно-сірі, однонасінні або двонасінні. Насіння овальне, жовте.
Окрім описаних, вирощують такі сорти буркуну білого, як Люцерновидний 6, Середньоволзький, Поволзький, Обський гігант, Ом, Саянський, Стрітенський, Мещерський 99, Рибінський, Немюгюнський, Булат, Діомид і інші.
Буркун жовтий (Melilotus officinalis)
або буркун лікарський, або буркун лікувальний, у природі дуже поширений в Україні, Білорусі, Середній Азії, Західному Сибіру й на Кавказі. Зростає він уздовж доріг і полів, серед чагарників, по ярах, на узліссях лісів, на луках і в молодих посадках. Це дворічна трав'яниста рослина зі стрижневим коренем, що має численні відгалуження, з прямим, здерев'янілим у нижній частині стеблом заввишки 1,5-2 м, черговим довгочерешковим трійчастим листям, сизувато-зелені і пилчасто-зубчасті по краю листочки якого мають довгасто-яйцеподібну форму. Жовті квіти складають багатоквіткові грона завдовжки 5-7 см. Плоди рослини, поперечно-зморшкуваті бурі боби, містять гладке, овальне, жовте або жовто-буре насіння, що дозріває в серпні-вересні. Найчастіше вирощують такі сорти буркуну жовтого:
- Сарбас – високоврожайний холодостійкий і посухостійкий середньостиглий сорт, який інтенсивно розвивається навесні й швидко відростає після скошування. Рослина досить стійка до борошнистої роси і не пошкоджується шкідниками насіння;
- Колдибанський – посухостійкий сорт зі слабкорозвалистим кущем, грубими стеблами, що сягають у висоту від 80 до 120 см, і дрібним насінням. Є одним із найкращих медоносів;
- Ішимський ранній – зимостійкий, соле- і посухостійкий скоростиглий високоврожайний сорт, не пошкоджується борошнистою росою і шкідниками насіння. Це прямостоячий кущ середньої кущуватості заввишки близько 80 см;
- Кокшетауський – зимостійкий, соле– і посухостійкий гібрид, що дає високий урожай зеленої маси і мед чудової якості;
- Омський – скоростиглий сорт із жовтими квітками й великими двонасінними бобами.
Властивості буркуну – шкода і користь
Корисні властивості буркуну
Трава буркуну лікарського містить цимарин, дубильні й жироподібні речовини, ефірну олію, флавоноїди, аскорбінову кислоту, каротин, токоферол, цукри, слиз і глікозиди, при розщепленні яких утворюється кумарин – безбарвна кристалічна речовина з запахом сіна.
Лікувальні властивості буркуну відомі з давніх-давен: він має відхаркувальну, гіпотензивну, протизапальну, антисептичну, антикоагуліруючу, фібринолітичну, пом’якшувальну, потогінну, вітрогінну, протисудомну, ранозагоювальну і заспокійливу властивості. Застосування препаратів буркуну ефективне при лікуванні кашлю, бронхітів, водянки, гіпертонічної хвороби, атеросклерозу, закрепів, метеоризму, істерії, неврастенії, мігрені, підвищеної нервової збудливості, безсоння, дифузного токсичного зобу, подагричних і ревматоїдних артритів, а також при наривах, гнійних ранах, фурункулах і запаленнях жіночих статевих органів.
Властивості меду буркуну роблять його незамінним засобом від безсоння, захворювань верхніх дихальних шляхів, підвищеного артеріального тиску, неврозів і головних болів, при варикозному розширенні вен і хворобах суглобів. Призначають його також для стимулювання лактації. Виправдовує себе мед із буркуну і як м'який сечогінний та послаблюючий засіб.
Буркун – протипокази
Протипоказаний буркун при хворих нирках і вагітності. Не забувайте, що рослина отруйна, тому слід суворо дотримуватися дозування: у великих кількостях буркун погано діє на гладку мускулатуру і пригнічує нервову систему, а при тривалому вживанні може викликати головні болі, сонливість, запаморочення, нудоту й блювоту, а в окремих випадках – ураження печінки, підшкірні внутрішні крововиливи та навіть параліч центральної нервової системи. Тому приймайте препарати буркуну тільки за призначенням лікаря і в строго обумовлених дозах.