Аралія
Аралія рід з родини аралієві, включає в себе більше 35 видів, що ростуть в Австралії, Азії, Північній Америці. «Аралія» – так називали канадські індіанці види цього роду, що ростуть у Північній Америці. Це декоративна, лікарська і медоносна рослина, що росте поодиноко або невеликими групами. У середній смузі прекрасно почуває себе такий вид, як аралія маньчжурська або висока. У культурі рослини цього виду використовуються з середини 19 століття.
Рослина аралія
Види цього роду – листопадні дерева, гіллясті у вершині, з шиповатим зазвичай стовбуром, або чагарники, або багаторічні трави. Висота одних екземплярів може бути не більше 50см, в той час як інші види ростуть до 20м у висоту. Листя у аралій чергове, без прилистків, складне, перисте, з довгими черешками. Листя зібране на верхівках пагонів, тому аралія має зовнішню схожість із пальмою. Дрібні двостатеві квітки зібрані в парасольки, парасольки – у великі волотисті суцвіття, іноді – в кисть. Плід ягодоподібний, темно-фіолетовий, кулястий, м'ясистий. Всі частини аралій містять токсини – алкалоїди та сапоніни.
Види аралії
Найпоширенішими в культурі видами можна назвати аралію високу, або маньчжурську (Aralia elata або Aralia mandhurica) і аралію серцеподібну, або Шмідта (Aralia cordata або Aralia schmidtiana). Аралію маньчжурську називають у народі шип-деревом або чортовою дубинкою через те, що її стовбур усіяний великими шипами. Вона дуже гарна в період цвітіння, в кінці літа, і приваблює не лише погляди, але і бджіл, оскільки є хорошим медоносом. Аралія серцеподібна – трав'янистий багаторічник з ароматним, м'ясистим кореневищем. Листя до 50см завдовжки, квітки кремово-зеленуваті або жовтуваті, зібрані в парасольки, які утворюють волоть. Цвіте в липні-вересні. Обидві рослини в природі поширені переважно в Азії, на Далекому Сході.
Вирощування аралії і догляд
У культурі аралія використовується в одиночних або групових посадках в парках, в садах і скверах. На присадибних ділянках з її допомогою формують живопліт. Аралія хоч і світлолюбна, але більше полюбляє напівтінь. Вона морозостійка. У сильні морози аралія іноді промерзає до кореневої шийки, але дуже швидко відновлюється. Грунт має бути добре дренованим, родючим. Любить вологу, але не переносить застою води біля коріння навесні. Садити аралію краще восени, коли на деревах вже немає листя, або ранньою весною до набрякання бруньок. Восени після посадки необхідно замульчувати грунт на зиму трьох-чотирьохсантиметровим шаром торфу.
Час від часу аралія потребує прополки і розпушування грунту. Рихлити грунт потрібно обережно, намагаючись не пошкодити коріння, інакше аралії доведеться важко взимку. З добрив добре реагує на органічні (гній) та мінеральні, які вносяться у грунт на початку періоду вегетації і в період закладки бутонів. В міру розростання куртину формують, видаляючи непотрібні пагони. Розмножується аралія насінням і кореневими живцями. Розмноження насінням – процес не для любителя, він дуже складний і специфічний. Простіше висадити навесні на глибину 6-10см кореневі живці або частину кореневища.
Цілющі властивості аралії
Препарати з аралії маньчжурської застосовують для стимуляції роботи серця, зменшення тривалості сну під наркотичним впливом. Коріння рослини з успіхом замінює женьшень. Препарати з нього застосовують для поліпшення загального стану важких хворих, зняття розумової та фізичної втоми. При гіпотонії або астенії, при посттравматичних депресіях і неврастенічних реакціях, при шизофренії, імпотенції, аменореї та інших важких нервових і психічних відхиленнях з великим успіхом застосовується настоянка з аралії маньчжурської. У домашніх умовах відваром коренів аралії лікують застуду, діабет, енурез, запалення слизової ротової порожнини та інші захворювання.