Рослина запашний горошок (лат. Lathyrus odoratus) належить до роду Чина родини Бобові. Наукова назва рослини складається з двох слів, перше з яких перекладається як «дуже привабливий», а друге як «запашний». Деякі ботаніки стверджують, що ця квіткова трав'яниста рослина родом зі Східного Середземномор'я – її ареал поширюється від Сицилії на схід до острова Крит. Інші науковці вважають, що на Сицилію запашний горошок завезли конкістадори з Еквадору й Перу.

У культурі рослина вирощується з XVIII століття: в 1699 році, прогулюючись під стінами монастиря, сицилійський монах Франциско Купані виявив квітку з незвичайно приємним запахом, зібрав з неї насіння і відправив його до Англії своєму другу, шкільному вчителеві. А в Англії, завдяки роботі селекціонерів, запашний горошок з часом став королем ампелів. Перші п'ять сортів рослини з'явились у 1800 році.

Сьогодні налічується понад 1000 сортів запашного горошку. Приваблюють садівників яскраві квіти та приємний запах, через який рослина й отримала свою назву. Запашний горошок найчастіше використовують для вертикального озеленення альтанок, балконів і терас. Багаторічний запашний горошок у середній смузі вирощується зазвичай в однорічній культурі.

Запашний горошок – опис

Квітка запашний горошок, або чина запашна була описана Карлом Ліннеєм у 1753 році. Коренева система у рослини сильнорозгалужена, стрижнева, проникає в ґрунт на глибину півтора метра. Як і більшість бобових рослин, запашний горошок вступає в симбіоз з бульбочковими бактеріями, що засвоюють азот із повітря. Стебла у чини лазячі, слабкогіллясті, вони підіймаються по опорі, чіпляючись за неї видозміненими листям – розгалуженими вусиками. Квітки запашного горошку нагадують метеликів, але англійцям здається, що вони подібні до човна під вітрилом: віночок складається з великої пелюстки, схожої на широкоовальне вітрило, двох бічних пелюсток («весла») і двох зрощених нижніх пелюсток, що утворюють «човник». Цвітіння у запашного горошку рясне. Починається воно в липні і при правильному догляді триває до заморозків. Плоди запашного горошку – маленькі двостулкові боби з 5-8 кулястими, здавленими з боків насінинами жовтого, зеленого або чорно-коричневого кольору, що зберігають прорісність від 6 до 8 років.

Вирощування запашного горошку з насіння

Посів запашного горошку

Вирощування запашного горошку починається з його посіву на розсаду в середині березня. Перед посівом тугопрорісне насіння запашного горошку потрібно замочити у воді на 10-12 годин або потримати в п'ятдесятиградусному розчині препарату Бутон (1-2 г на 1 л води). Потім упродовж 2-4 днів його пророщують у марлі, вологому піску або тирсі при температурі 20-24 ºC. Тільки-но насіння запашного горошку наклюнеться, його потрібно відразу сіяти.

Як субстрат найкраще підійдуть магазинні ґрунти Сенполія, Роза або суміш перегною, торфу і дернової землі в співвідношенні 2:2:2:1. Будь-який із цих субстратів необхідно знезаразити міцним розчином марганцівки, а в ролі посуду для вирощування розсади краще використовувати скляночки або горщики. Посів здійснюють у вологий субстрат на глибину не більше 2-3 см, розкладаючи по 2-3 насінини в кожну скляночку. Якщо ви сієте горошок у загальний ящик, то відстань між насінням має бути близько 8 см. Після посіву субстрат поливають, посуд накривають плівкою й утримують на сонячному підвіконні при температурі 18-22 ºC.

Догляд за розсадою горошку запашного

Коли почнеться масове проростання насіння (а це може статися як за тиждень, так і за два), потрібно зняти з посівів плівку й знизити температуру до 15-16 ºC – цей захід сприяє формуванню на коренях сіянців бульбочок, які фіксують азот. Увесь час підтримуйте субстрат у злегка вологому стані та забезпечте сіянцям гарне освітлення: якщо у вас немає можливості тримати розсаду на південному вікні, організуйте їй штучне освітлення впродовж 2-3 годин щодня. Для цього можна використовувати фітолампи або лампу денного світла, закріпивши їх на висоті 25 см над розсадою і вмикаючи, наприклад, з 7 до 10 або з 17 до 20.

У фазі розвитку 2-3 справжніх листків розсаду прищипують, щоб стимулювати розвиток бічних пагонів. Після прищипування сіянці підживлюють розчином 2 г Кеміри в 1 л води.

Посадка запашного горошку в ґрунт

Коли садити запашний горошок

У відкритий ґрунт запашний горошок із насіння висаджують ближче до кінця травня, коли прогріється ґрунт і мине загроза поворотних заморозків. Якщо на той час на сіянцях вже сформуються бутони або квіти, обірвіть їх, щоб уся енергія рослин була спрямована на формування кореневої системи. Днів за 10 до висадки розсади необхідно провести з нею гартівні процедури. Для цього посуд із сіянцями щодня виносять на відкрите повітря, поступово збільшуючи тривалість перебування доти, доки розсада запашного горошку не зможе перебувати на вулиці цілу добу.

Як садити запашний горошок у саду

Запашний горошок любить світлі ділянки, що прогріваються, і вологий, добре дренований, збагачений добривами ґрунт із кислотністю pH 7,0-7,5. Перед висадкою розсади перекопайте ділянку на глибину штиха лопати з компостом або перегноєм, фосфорними та калійними добривами. Не використовуйте в ролі добрива свіжий гній, оскільки він провокує фузаріозне в'янення, і не вносьте азотні добрива: вони запашному горошку не потрібні.

Зробіть у ряду ямки на відстані 20-25 см одна від одної і висадіть у кожну по 2-3 рослини. Для високорослих сортів запашного горошку потрібно відразу встановити опори. Майте на увазі, що однорічний запашний горошок восени підлягає утилізації, і повторно садити на цій ділянці рослину можна буде тільки через 4-5 років.

Догляд за запашним горошком

Як доглядати за запашним горошком

Посадка і догляд за запашним горошком не відрізняються трудомісткістю. Як виростити запашний горошок? Йому необхідні поливання, прополювання, розпушування ґрунту, опори, підживлення і захист від хвороб та шкідників. Поливання мають бути регулярними і достатніми, оскільки через брак вологи з рослини можуть спасти бутони й квітки, а тривалість цвітіння – сильно скоротитися. Якщо літо без дощів, запашний горошок потрібно поливати щотижня, витрачаючи по 30-35 л води на м² посадки. Продовжити ж цвітіння можна, вчасно видаляючи зів'ялі квіти.

Високорослі сорти запашного горошку потребують підв'язування до опор, в ролі яких використовують шпагат або сітку. У міру зростання горошку його стебла направляють у потрібну сторону і підв'язують.

Аби стимулювати розвиток додаткових коренів, потрібно проводити підгортання рослин на висоту 5-7 см із підсипанням до основи стебла родючого субстрату.

Що стосується підживлень, то вони не обов'язкові, але бажані. На початку росту запашний горошок удобрюють розчином 1 столової ложки Нітрофоски й 1 столової ложки сечовини в 10 л води. На початку цвітіння для підживлення використовують розчин столової ложки Агріколи і такої ж кількості сульфату калію в 10 л води, а в розпал цвітіння запашний горошок удобрюють Агріколою для квітучих рослин і Россою, розчинивши по одній столовій ложці добрив у відрі води.

Обрізувань запашний горошок не потребує.

Шкідники і хвороби запашного горошку

Зі шкідників для запашного горошку становлять небезпеку бульбочковий довгоносик і різні види попелиці. Довгоносик на початку вегетації вигризає по краях листя півкола, а його личинки об'їдають коріння рослини. У ролі профілактики від шкідника потрібно при висадці розсади вилити в кожну ямку по 100 мл 0,1%-ного розчину Хлорофосу. Таким же розчином потрібно обприскати й рослини.

З усіх видів попелиці на запашний горошок може зазіхнути бобова, чинна і горохова. Ці найдрібніші шкідники висмоктують із рослин соки, деформуючи їхні органи, і заражають їх вірусними хворобами. З метою знищення попелиці, а також для профілактики запашний горошок упродовж вегетації 2-3 рази обробляють препаратами Цинеб або Цірам із перервою між сеансами 2-3 тижні.

Із хвороб запашний горошок можуть вразити аскохітоз, борошниста роса, пероноспороз, фузаріоз, коренева гниль, чорна ніжка, вірусна мозаїка і деформуюча вірусна мозаїка гороху.

При аскохітозі на листках, бобах і стеблах горошку з'являються коричневі плями з чіткими кордонами. Боротися з інфекцією можна двома-трьома обробками чини з інтервалом 2-3 тижні розчином препарату Рогор.

Борошниста роса і пероноспороз (несправжня борошниста роса) проявляються в другій половині літа пухким білястим нальотом на листі і стеблах рослин. Згодом листя жовтіє, буріє й опадає. Знищують збудників захворювання п'ятивідсотковим розчином колоїдної сірки, омиваючи ним листя.

Ознаками фузаріозу є жовтіння і в'янення листя горошку. Хворі рослини лікуванню не піддаються, їх потрібно видаляти, а здорові необхідно обробити розчином препарату ТМДТ. У ролі профілактики слід дотримуватися на ділянці чергування культур.

Від чорної ніжки та кореневої гнилі у запашного горошку темніє коренева шийка й коріння, і рослина гине. Заражені екземпляри не вдасться врятувати, їх потрібно видаляти, а здорові пересаджувати на інше місце, знезаразивши перед цим ґрунт і коріння рослин.

Вірусна мозаїка проявляється штриховим малюнком на листі, а верхівки хворих пагонів закручуються і деформуються. Рослини, які захворіли на будь-яку з вірусних хвороб, потрібно видаляти та спалювати, оскільки вилікувати їх неможливо.

Види і сорти запашного горошку

Сортів запашного горошку налічується понад 1000. Усі вони поділяються на 10 садових груп, з яких найчастіше вирощують такі:

Дуплекс

– рослини з міцними стеблами й квітками з подвійним вітрилом, зібраними в суцвіття по 4-5 штук. Один із найкращих сортів групи:

• Кремовий – рослина заввишки до 90 см з ароматними квітками діаметром до 4,5 см світло-кремового кольору зі складчастим або подвійним вітрилом. Суцвіття, розташовані на прямих квітконосах заввишки до 20 см, складаються з 3-4 квіток;

Галаксі

– створена в 1959 році група пізньоквітучих сортів заввишки більше 2 м із міцними суцвіттями завдовжки від 30 до 50 см із 5-8 гофрованими, часто махровими квітками діаметром до 5 см. Ці рослини рекомендовані для озеленення і на зріз. Найкращі сорти:

• Нептун – гіллястий сорт заввишки до півтора метра із міцними прямими квітконосами заввишки до 30 см, на яких розташовуються зібрані в суцвіття по 5-7 штук сині квітки діаметром до 5 см із білою основою і часто з подвійним вітрилом;
• Мілкі Вей – гіллястий запашний горошок заввишки до 145 см із дуже духмяними ніжно-кремовими квітками діаметром до 5 см із подвійним вітрилом, яких в одному суцвітті може бути 5-6 штук;

Біжу

– створена американцями в 1963 році група напівкарликових пізніх сортів заввишки до 45 см із міцними суцвіттями завдовжки до 30 см, що складаються з 4-5 гофрованих квіток діаметром до 4 см. Ці рослини можна вирощувати без опор, вони рекомендовані для бордюрів і рабаток;

Група Спенсер

до якої належать багатостеблові потужні рослини заввишки до 2 м із гроноподібними суцвіттями, що складаються з 3-4 простих або махрових гофрованих квіток діаметром до 5 см із хвилястими пелюстками. Група представлена сортами середнього терміну цвітіння й рекомендована для озеленення і вирощування на зріз. Найкращі сорти групи:

• Ворріер – рослина з темно-фіолетовими квітками з білими мазками біля основи човника, розташованими на прямих квітконосах. Діаметр квіток близько 4 см, вітрило хвилясте, а весла відігнуті;
• Джамбо – сорт заввишки до 100 см із лососево-рожевими квітками, білим човником, злегка хвилястим вітрилом і слабо відігнутими веслами. Аромат у квіток діаметром близько 4 см слабкий, квітконоси прямі, міцні;
• Шарлотта – стебла у цього сорту заввишки до 150 см, квітки яскраво-малинові, діаметром до 4,5 см, вітрило хвилясте, весла широко розставлені. Суцвіття з 2-4 ароматних квіток розташовуються на міцних квітконосах заввишки до 25 см;
• Крим Джігентік – рослина заввишки до 175 см із великими кремовими запашними квітами діаметром до 4,5 см, хвилястим вітрилом і широко розставленими, слабко відігнутими веслами. Суцвіття, що складаються з 3-4 квіток, розташовуються на квітконосах заввишки до 30 см.

Окрім описаних, популярністю користуються сорти групи Спенсер Монті, Махагоні, Флегшіп, Кінг Лавендер, Аєр Ворден, Гранат і інші;

Ерлі Спенсер

– створена американцями в 1910 році група ранніх сортів заввишки 120-150 см із суцвіттями завдовжки до 35 см, що складаються з 3-4 гофрованих квіток діаметром до 4,5 см. Сорти рекомендовані для озеленення і на зріз;

Купідо

– створена ще в 1895 році група низькорослих сортів заввишки до 30 см із суцвіттями завдовжки до 7 см, що складаються з 2-3 дрібних квіток різних забарвлень. Рекомендовані ці сорти для озеленення;

Катбертсон-Флорібунда

– група сортів, створена в 1952 році в Америці. Це рослі сорти заввишки до 2 м із міцними суцвіттями завдовжки до 40 см, що складаються з 5-6 великих гофрованих квіток діаметром до 5 см. Рекомендовані ці сорти раннього терміну дозрівання для зрізання. До найкращих із них належать:

• Девід – сорт заввишки до 140 см із великими запашними темно-малиновими квітками з білим мазком біля основи човника й хвилястим вітрилом. Суцвіття, що складаються з 5-6 квіток діаметром до 5 см, вінчають жорсткі квітконоси завдовжки до 30 см;
• Кеннет – сорт заввишки до 1 м із великими темно-червоними квітками, зібраними в суцвіття по 5-6 штук. Діаметр квіток близько 4 см, вітрило у них слабко гофроване, весла злегка відігнуті, квітконоси завдовжки до 16 см;
• Вайт перл – запашний горошок білий із квітками діаметром близько 4,5 см, зібраними в суцвіття по 5-6 штук і розташованими на квітконосах завдовжки до 30 см.

Окрім описаних, широко відомі й такі сорти групи, як Жаданий, Пеггі, Роберт Блен, Вільям і інші;

Роял Фемілі

– ця група жаростійких сортів була створена в 1964 році. Вони є поліпшеним варіантом сортів групи Катбертсон Флорібунда. Суцвіття завдовжки до 30 см складаються з великих махрових квіток різного забарвлення залежно від сорту. Недоліком цих рослин є підвищена чутливість до тривалості світлового дня, тому взимку їх не вирощують. Рекомендовані сорти цієї групи для озеленення і на зріз;

Мультифлора Гігантеа

– ця група ранніх сортів заввишки до 2,5 м створена в 1960 році американськими селекціонерами. У рослин міцні суцвіття завдовжки від 35 до 50 см, що складаються з 5-12 гофрованих квіток діаметром близько 5 см. Сорти рекомендуються для озеленення і на зріз;

Руфлед

– група потужних рослин із 6-10 великими квітками в одному суцвітті. Квітконоси довгі й міцні, вітрило хвилясте. Найкращі сорти групи:

• Грейс – гілляста рослина заввишки до 155 см із суцвіттями, що складаються з 5-7 запашних ніжно-бузкових квіток діаметром близько 5 см із темними прожилками і хвилястим вітрилом. Висота жорстких квітконосів до 35 см;
• Рамона – сорт заввишки до 130 см із яскраво-карміновими квітками з білим язичком біля основи човника й хвилястим вітрилом. В одному суцвітті, розташованому на жорсткому квітконосі завдовжки до 30 см, 5-6 квіток діаметром до 5 см;

Інтерген

– виведена в 1991 році російськими селекціонерами група ранніх низькорослих сортів, які заповнили нішу між сортами груп Купідо та Біжу. У висоту рослини цієї групи від 35 до 65 см, тому їх можна вирощувати без опор. Суцвіття завдовжки до 20 см складаються з 3-4 простих квіток діаметром до 3 см. Найкращий сорт:

• Геніана – рослина заввишки від 30 до 50 см із дуже запашними біло-бузковими квітками;

Лель

– виведена в тому ж році проміжна між Біжу й Мультифлора Гігантеа група сортів заввишки від 65 до 100 см із міцними суцвіттями завдовжки до 30 см, кожне з яких складається з 7-12 гофрованих квіток діаметром до 4,5 см. Популярні сорти групи:

• Люсьєна – дуже запашна рослина заввишки 40-60 см зі світло-рожевими квітками;
• Лізетта – дуже запашний горошок заввишки від 40 до 60 см з яскраво-червоними квітками.

У 70-х роках XX століття були створені групи англійських сортів Джет Сет і німецьких Лайзерс Кенінгшпіль. Наразі селекційна робота над запашним горошком триває.

• Заманиха: вирощування, властивості і протипокази
• Захист рослин без хімікатів