Собача кропива (лат. Leonurus), або глуха кропива, синдра, шандра – рід трав'янистих багаторічників або дворічників родини Глухокропивові, представники якого в дикій природі ростуть переважно в Євразії (Близький Схід, Сибір, Центральна Азія, Європа). Декілька видів роду натуралізувалося в Північній Америці. Росте собача кропива на луках, пустирях, сміттєвих місцях, залізничних насипах, в урвищах, кар'єрах, по берегах річок. Два види – собача кропива і собача кропива волохата (п’ятилопатева) – є лікарськими рослинами.
Садові рослини
Напровесні, після сумовитих зимових пейзажів, оку так хочеться свіжої зелені, що первоцвіти здаються найпрекраснішими квітами на землі. Однією з таких довгоочікуваних рослин є сон, ніжні пуп'янки якого з'являються, коли на ділянці ще лежать острівці снігу.
Сонцецвіт (лат. Helianthemum), або геліантемум, або кам'яна квітка – рід рослин родини Ладанникові, розповсюджених у Європі, Північній Африці, Азії й Америці. У роду близько 80 видів, деякі з них вирощуються в культурі. Й українська, і латинська назва роду пов'язані з особливістю рослини розкривати квітки зі сходом сонця й обсипатися до полудня.
Різноманітність сортів і видів Лілій пояснюється тим, що ці квіти дуже популярні серед селекціонерів. Розведенням цих прекрасних квітів займалися ще садівники часів королівської Європи. У садах царюючих осіб і аристократичних сімей вважалося модним вирощувати Лілії. До речі, зображення цієї квітки є в гербах багатьох аристократичних родів.
Відома величезна кількість сортів Лілії, але найбільш поширені для любительського квітництва Азіатські і Східні види.
З часу, коли тюльпани було виявлено в дикій природі, пройшов відносно невеликий термін. Але за цей час було виведено близько 2500 сортів тюльпанів. Втім, і дикорослі тюльпани представлені в природі вельми широко – більше 150 видів. Вони виростають в основному в Азії, Північній Африці, Південній Європі, Японії, Ірані. Саме вони стали основою для селекції різних видів і різновидів цієї квітки. Ботаніки вважають, що окультурені види були виведені від дикорослих тюльпанів Геснера і Шренка, які поширені в Малій і Середній Азії.
Сосна (лат. Pinus) – типовий рід хвойних чагарників, сланика або дерев родини Соснові, в який входить близько 120 видів. Сосни зростають по всій Північній півкулі від Заполяр'я до екватора. У субарктичному та помірному кліматі вони утворюють ліси і на рівнинах, і в гірських районах, а в субтропічному та тропічному поясі сосни ростуть переважно в горах.
Існує три версії походження наукової назви роду: від кельтського слова pin, що означає «гора» або «скеля», від грецької назви сосни, pinos, згадуваної ще Теофрастом, і від латинських слів picis, pix, що означають «смола». Згідно з давньогрецьким міфом, сосни походять від німфи ранкової зорі Пітіс, яку бог північного вітру Борей, охоплений ревнощами, перетворив на це дерево. Китайці вважають, що сосни відводять від дому біду та приносять щастя й довголіття, тому їх потрібно саджати біля будинку. У наш час сосни настільки популярні в будь-якому куточку світу, що робота з виведення сортів і гібридів цієї культури ведеться невпинно.
Спараксис (лат. Sparaxis) – рід трав'янистих бульбоцибулинних багаторічників родини Ірисові, які ростуть у природі на півдні Африки, у Капській області. Один вид – спараксис триколірний – інтродукований у Каліфорнії. Розрізняють 6 різновидів спараксиса, які одними фахівцями розглядаються як варіанти одного виду, а іншими – як кілька різних видів. Що стосується сортів рослини, то їх налічують близько 20. Назва роду має грецький корінь і в цьому випадку означає «розщеплення кінців приквітків».
Спірея Вангутта (лат. Spiraea x vanhouttei) – швидко зростаючий декоративний чагарник родини Розові, листопадний гібрид між спіреєю трилопатевою та спіреєю кантонською. У культурі спірея Вангутта з 1868 року.
Спірея сіра (лат. Spiraea x cinerea) – швидко зростаючий декоративний листопадний чагарник, гібрид між спіреєю білувато-сірою та спіреєю звіробоєлистою. Виведено спірею сіру норвезькими селекціонерами в 1949 році. Родова назва походить від грецького слова, що означає «вигин». У народі всі спіреї називають таволгами, хоча таволги є трав'янистими, а не чагарниковими рослинами.
Спірея японська (лат. Spiraea japonica) – вид декоративних чагарників родини Розові, в природі ростуть у Китаї та Японії. У наших широтах ця декоративна протягом усього сезону рослина відома давно – з 1870 року. Використовують її для створення бордюрів, живоплотів і тривало квітучих груп, низькорослі форми вирощують у рокарії, альпінаріях, міксбордерах, вирощують їх також у якості ґрунтопокривної рослини.
Спірея (лат. Spiraea), або таволга – це рід декоративних листяних чагарників родини Розові (Rosaceae). У перекладі з давньогрецької «speira» означає «вигин», і справедливість цієї назви підтверджує особлива гнучкість її пагонів. Головна особливість спіреї –невибагливість. Налічує спірея близько ста видів, що ростуть у степу, лісостепу і в напівпустелях. Згадки про спіреї, точніше, про таволги, є ще в билині «Садко» (приблизно 1478), потім у ХІХ ст. відомості про цю рослину потрапляють до словника В. І. Даля: він пише, що міцні і тонкі гілки таволги використовувалися для шомполів і пужалн. Сьогодні в культурі вирощують різні види та сорти спіреї, і всі вони вирізняються не тільки високою декоративністю, а й морозостійкістю і тривалістю цвітіння.
Рослина спориш, або гірчак звичайний (лат. Polygonum aviculare) – трав'янистий однорічник, який є поліморфним видом роду Гірчак родини Гречкові. У народі його також називають гусячий шпориш, мурижок і пташина гречка. Назва «спориш» походить від слова «споро», що означає «швидко»: горець пташиний має властивість швидко (споро) відновлюватися після пошкодження пагонів. Спориш є кормом для птахів, а у деяких гірських народів із нього готують салати, супи й начинку для пирогів. Спориш невибагливий і витривалий до витоптування, зростає на будь-яких ґрунтах: по берегах річок, у дворах, уздовж доріг, на пустирях, сухих пасовищах усіх материків і не зустрічається тільки в Антарктиді й Арктиці. Культивують спориш як лікарську, ґрунтопокривну й газонну рослину.
Багато дачників воліють вирощувати сіянці овочевих, фруктових і квіткових культур безземельним способом, тому що як мінімум так можна заощадити місце: сіянці виходять такі ж міцні й розвинені, як і при вирощуванні в субстраті, але всі вміщаються на одному підвіконні. А найважливіше, що вони надійно захищені від «чорної ніжки». Збудники цієї грибкової хвороби, здатної знищити більшу частину сходів, якраз живуть у ґрунті, використання якого в цьому випадку не передбачається. Про те, як же можна виростити розсаду без ґрунту, ми вам і розповімо.
Статиця (лат. Limonium), або кермек – рід родини Плюмбагових, який раніше відносили до родини Кермекових. За різними джерелами в роду налічується від 166 до 350 видів, які ростуть по всій Євразії і на інших континентах, іноді утворюючи зарості до півметра заввишки навіть у піщаних дюнах. Наукова назва рослини означає «стійкий, непохитний». У нас статицю інакше називають тюркським словом «кермек», татарським білим лимонником, морською лавандою або безсмертником. У культурі ця садова рослина з 1600 року.
Стевія (лат. Stevia) – рід багаторічних рослин родини Складноцвіті, або Айстрові, в який входить більше двохсот п'ятдесяти видів трав'янистих рослин і чагарників, поширених у природі Центральної та Південної Америки. Уперше стевію досліджував в XVI столітті в університеті Валенсії ботанік і лікар Х.Х. Стевена, на честь якого рід і отримав назву. У культурі найчастіше вирощують рослину стевія медова (Stevia rebaudiana), знану ще з доколумбових часів: індіанці племені гуарані підсолоджували стевією воду та ревно зберігали секрет медової трави, але в 1887 році, завдяки натуралісту Антоніо Бертоні, властивість цієї рослини стала відомою всьому світу.
Рослина стокротка (лат. Bellis) представляє рід багаторічників родини Айстрові, або Складноцвіті, що налічує 14 видів. У природі квіти маргаритки ростуть у Середземномор'ї. Зі старогрецької margarites перекладається як «перлина», це образна і дуже вдала назва для дрібних біленьких квіточок дикої маргаритки. Латинське ім'я, дане квітці ще Плінієм, означає «прекрасний, гарний». У деяких країнах квітку називають «око дня» за те, що вона розкривається зі сходом сонця. Англійською це звучить як «дейз ай», і жителі туманного Альбіону стали ласкаво називати стокротку зменшувальним ім'ям Дейзі. А німецькі дівчата ворожили на стокротках, як на ромашках, обриваючи їхні пелюстки, тому стокротка-ромашка називається в Німеччині «мірка кохання». Неймовірна популярність стокроток стала причиною виникнення безлічі легенд і оповідей про них, та що говорити! – ці маленькі квіти практично ніколи не виходили з моди, бо квітучі стокротки справді прекрасне і затишне видовище.
Сугайник (лат. Doronicum) – рід квіткових рослин родини Айстрові, або Складноцвіті, поширених у районах із помірним кліматом і в горах Євразії на висоті до 3500 над рівнем моря. Один вид сугайника можна зустріти в Північній Африці. Джерела називають різну кількість видів сугайника: від 40 до 70. Наукова назва роду походить від арабського імені невідомої отруйної рослини. У культурі квітка сугайник з'явилася в XVI столітті та швидко завоювала популярність серед квітникарів своєю привабливістю і невибагливістю.
Схизантус, або шизантус, не так уже й часто вирощують у наших кліматичних умовах, а даремно, адже ця рослина, яку за обриси квітки називають орхідеєю або маленьким метеликом, стійка до несприятливих факторів середовища та невимоглива до догляду. І водночас вона дуже красива та представлена сортами широкої кольорової палітри.
Таволга належить до роду квітучих рослин родини Розові, представники якого ростуть у вологому затінку регіонів із помірним кліматом, а також у горах Північної півкулі. Рід таволг нечисленний, але ці рослини поступово набувають популярності в садовій культурі, тому ми вирішили поділитися з вами інформацією про таволгу, яку зуміли виявити в інтернеті.
Тамарикс (лат. Tamarix), або тамариск – типовий рід невеликих дерев і чагарників родини Тамариксових, що налічує понад 75 видів. Наукова назва рослини походить від топоніма річки Тама-риз у Піренеях – тепер вона називається Тімбра. Представники роду зустрічаються в напівпустелях і пустелях, на солончаках і солонцях, а також у барханних пісках Африки, Азії та півдня Європи. Наприклад, у тугайових лісах Центральної Азії росте 15 видів тамариксів, на Кавказі рослини піднімаються на висоту 600 м, а в горах Середньої Азії – до 2000 м над рівнем моря.
У культурі чагарник тамарикс вирощують як піскозакріплюючу і декоративну рослину.