Вітаю вас, шановні читачі! Я хочу продовжити тему про розмноження рослин. Розмножуються рослини двома способами: насінневим та вегетативним, тобто за допомогою частин самої ж рослини. І в одного і у іншого типу є як переваги, так і недоліки. Скажімо, при насінневому розмноженні властивості материнської рослини не завжди передаються потомству, тобто якщо ви посієте насіння від яблука сорту Гала, то в результаті, швидше за все, виросте дичка.
Садові чагарники (кущі) стр. 3
Початок осені – найкращий час для розмноження самшиту живцюванням. Краще самостійно навчитися вирощувати цю рослину, чим купувати саджанці в садових центрах, і я готовий провести на цю тему невеликий майстер-клас.
Вважається, що укоренити живці троянд дуже просто – поставив у банку з водою та чекай. Але з таким підходом можна й не дочекатися. Троянди дійсно добре розмножуються живцюванням, але є безліч важливих нюансів.
Наприклад, чи знали ви, що...
- в прозорій банці корінці утворюються гірше;
- воду потрібно доливати, а не міняти повністю;
- високий рівень води призводить до загнивання живців;
- краще вкорінюються живці, взяті з нижніх частин стебла та бічних пагонів;
- червоні та рожеві троянди живцюються краще, ніж жовті;
- ознака зрілого для живцювання стебла – колючки легко відламуються;
- якщо живець зовсім без листя, тримайте його у темряві...
Більше секретів живцювання троянд, а також детальний розбір методів Буріто, Траннуа – читайте у нашій статті.
Пропонуємо кваліфіковані поради щодо розмноження хвойних рослин, зокрема, популярних туй та ялівцю. Дізнайтеся про оптимальний час для вкорінення цих вічнозелених рослин і гарантуйте успішне розмноження. Якщо плодові рослини та ягідні кущі найкраще розмножувати восени, то хвойні живці слід укорінювати одразу після зрізання, з квітня по липень. Дізнайтеся, як створити ідеальні умови для вкорінення, включаючи використання акваріумів з підігрівом і підсвічуванням для імітації сонячного світла. Не пропустіть наші поради щодо полегшення розмноження хвойних наприкінці весни та влітку. Почніть вирощувати власні хвойні рослини вже сьогодні!
Рокитник (лат. Cytisus), або жарновець або саротамнус (лат. Cytisus) – рід листопадних і вічнозелених дерев та чагарників родини Бобові, які ростуть на супіщаних і піщаних ґрунтах Європи, Західної Азії та Північної Америки. За різними даними рід налічує від 30 до 70 видів. Наукова назва рокитника походить від топоніма острова, де його вперше було знайдено. У садовій культурі вирощуються близько 15 видів роду. Багато з них використовують у ландшафтному дизайні, декоруванні, а деякі – для зміцнення піщаних укосів.
Сальвія відома нам і під іншою назвою: шавлія. Цілющі властивості шавлії відомі здавна: в Стародавньому Єгипті після епідемій і війн жінок змушували пити відвар шавлії, щоб підвищити народжуваність. Римляни використовували шавлію як ліки від безпліддя, а греки зміцнювали водним настоєм цієї трави душевні сили, пам'ять і розум.
Однак сальвія затребувана не лише як лікарська, але й як високодекоративна садова рослина, і саме в цій якості її популярність останнім часом значно зросла.
Про те, якому сорту сальвії надати перевагу, як посіяти у себе в саду декоративну шавлію і як правильно за нею доглядати, ви зможете дізнатися, прочитавши статтю на нашому сайті.
Рослина самшит (лат. Buxus) – рід вічнозелених повільно зростаючих дерев і чагарників родини Самшитові, яких у природі за останніми даними налічується близько 100 видів. Вони ростуть у Вест-Індії, Східній Азії і у країнах Середземномор'я. Назва рослини «буксус» запозичена давніми греками з невідомої мови. У природі існує три великих ареали самшиту – африканський, центральноамериканський і євро-азійський. У культурі дерево самшит, одну з найдавніших декоративних рослин, вирощують як горщикову і садову культуру.
Рослина скумпія (лат. Cotinus) належить до роду листопадних дерев або чагарників родини Сумахові, поширених у районах із помірним кліматом Євразії та сходу Північної Америки. У роді всього два види. Назву «cotinus» дав рослині французький лікар і ботанік Жозеф Турнефор – стародавні греки так називали дику оливу. У культурі дерево скумпія відоме ще з часів стародавнього світу, мабуть тому у нього так багато назв: жовтушник, венеціанський торбах, шкіряне дерево, перуковий кущ, димчасте дерево та інші.
Рослина сніжноягідник (лат. Symphoricarpos), або снігова ягода, або вовча ягода – рід листопадних чагарників родини Жимолостеві. У культурі ця рослина прикрашає собою парки й сквери вже понад двісті років. У роду близько 15 видів, що ростуть у природі тільки на території Центральної та Північної Америки, крім виду Symphoricarpos sinensis, батьківщиною якого є Китай. Наукова назва рослини походить із двох грецьких слів, які перекладаються як «збирати разом» і «плід», і якщо ви розглянете щільно притиснуті одна до одної ягоди сніжноягідника, то зрозумієте, чому його так назвали.
Спірея Вангутта (лат. Spiraea x vanhouttei) – швидко зростаючий декоративний чагарник родини Розові, листопадний гібрид між спіреєю трилопатевою та спіреєю кантонською. У культурі спірея Вангутта з 1868 року.
Спірея сіра (лат. Spiraea x cinerea) – швидко зростаючий декоративний листопадний чагарник, гібрид між спіреєю білувато-сірою та спіреєю звіробоєлистою. Виведено спірею сіру норвезькими селекціонерами в 1949 році. Родова назва походить від грецького слова, що означає «вигин». У народі всі спіреї називають таволгами, хоча таволги є трав'янистими, а не чагарниковими рослинами.
Спірея японська – декоративний чагарник, який досить часто зустрічається на всій північній півкулі. Цю рослину заводить багато хто з новачків, спокушені простотою догляду за нею. Часто можна зустріти спірею японську в декоративних композиціях, де вона чудово вписується в квітковий ансамбль з багатьма іншими рослинами. Особливу увагу чагарник привертає до себе в середині літа, коли цвітуть основні його сорти. Ця рослина відмінно підходить як для досвідчених квітникарів, так і для початківців.
Спірея японська (лат. Spiraea japonica) – вид декоративних чагарників родини Розові, в природі ростуть у Китаї та Японії. У наших широтах ця декоративна протягом усього сезону рослина відома давно – з 1870 року. Використовують її для створення бордюрів, живоплотів і тривало квітучих груп, низькорослі форми вирощують у рокарії, альпінаріях, міксбордерах, вирощують їх також у якості ґрунтопокривної рослини.
Тамарикс (лат. Tamarix), або тамариск – типовий рід невеликих дерев і чагарників родини Тамариксових, що налічує понад 75 видів. Наукова назва рослини походить від топоніма річки Тама-риз у Піренеях – тепер вона називається Тімбра. Представники роду зустрічаються в напівпустелях і пустелях, на солончаках і солонцях, а також у барханних пісках Африки, Азії та півдня Європи. Наприклад, у тугайових лісах Центральної Азії росте 15 видів тамариксів, на Кавказі рослини піднімаються на висоту 600 м, а в горах Середньої Азії – до 2000 м над рівнем моря.
Тис (лат. Taxus) – рід родини Тисові, який налічує 8 видів хвойних повільнозростаючих чагарників і дерев. Один вид зростає в Європі й на півночі Африки, три – в Азії, зокрема на Далекому Сході, а чотири – в Північній Америці. Сьогодні рослини цього роду, завдяки своїй невибагливості та високій декоративності, широко використовуються в ландшафтному дизайні й озелененні, проте в природі тис зустрічається дедалі рідше.
В'юнкі троянди – це види шипшини і деякі сорти садових троянд з довгими пагонами, що гілкуються. Всі вони є представниками роду Шипшина і займають одне з провідних місць у вертикальному озелененні альтанок, стін і будівель, прекрасно поєднуючись із архітектурними формами великих і малих розмірів. В'юнкі троянди незамінні при створенні таких декоративних садових конструкцій, як піраміди, колони, гірлянди альтанки й арки.
Квітка троянда є представником роду Шипшина, що існує на Землі майже сорок мільйонів років і налічує сьогодні близько 250 видів і понад 200 000 сортів. Слово «троянда» походить від новогрецького τριάντα «тридцять (пелюстків)», що виникло в результаті скорочення назви τριαντάφυλλο, себто «тридцятилисник»; народна ж назва «ружа» бере початок від давньоперсидського «wrodon», зміненого в грецькій мові на «rhodon», яке римляни перетворили на знайоме нам словом «rosa».
Ліана тунбергія (лат. Thunbergia) належить до роду квіткових рослин родини Акантові, уродженців тропіків Африки, Мадагаскару і півдня Азії. Всього в роду близько двохсот видів. Свою наукову назву квітка тунбергія отримала на честь шведського натураліста, дослідника тваринного і рослинного світу Японії і Південної Африки Карла Петера Тунберга. Тунбергія, або чорноока Сюзанна, як називають її жителі Європи через темно-фіолетове, майже чорне вічко в середині квітки, в культурі вирощується і як садова, і як кімнатна рослина.
Рослина туя (лат. Thuja), або живодрево (живодерев, жистяк, кадило, савіна), належить до роду голонасінних хвойних рослин родини Кипарисові, як ялівець, секвойя, таксодіум, кипарис та кипарисовик. В Європу тую завезли зі Східної Азії чи Америки. Латинська назва рослини має давньогрецький корінь, що означає «жертвування», «кадіння» – мабуть, існує зв'язок між назвою рослини і запахом порід туї, які ритуально спалюються як ароматичні пахощі. Рід налічує 6 видів, представники яких доживають іноді до 150 років, хоча зустрічаються і значно більш зрілі екземпляри.
Тільки-но розтане сніг, розпускаються проліски, в цей самий час зацвітає дивовижний чагарник форзиція, про який сьогодні піде мова. Назва «форзиція» дана на честь шотландського ботаніка-садівника Вільяма Форсайта, він так само був одним із засновників королівського ботанічного товариства. У Росії, в культурі форзиція з 1917 року.
На самому початку весни, коли вся флора ще спить, на ще безлистному чагарнику форзиція (або форсайтія) розкриваються яскраві жовті квіти. Це означає, що незабаром почнуть пробуджуватися до життя й інші рослини, а на самій форзиції з'явиться листя.
Форзиція настільки популярна в Західній Європі і Азії, що в минулому столітті в Албанії, Південній Кореї і Швейцарії випускали марки, на яких зображалася гілочка або кущ цієї рослини.
Форзиція – не тільки гарний чагарник, але ще й корисний: китайська народна медицина широко використовує рослину для лікування різних хвороб.
Про те, як посадити форзицію, як за нею доглядати, як обрізувати і як лікувати, ви дізнаєтеся зі статті, опублікованій на нашому сайті.
Рослина целозія, або целлозія (лат. Celosia) – рід родини Амарантові, хоча не так давно його відносили до родини Лободові. Назва рослини походить від грецького kelos, що означає «палаючий» і характеризує забарвлення та форму суцвіть, схожих на різнобарвні язики полум'я. У природі квіти целозія ростуть у теплих районах Африки, Азії та обох Америк, їх сьогодні відомо близько 60 видів, але в садовій культурі вирощують найчастіше целозію гребінчасту, целозію перисту, а також целозію колоскову.
Рослина чубушник (лат. Philadelphus), або садовий жасмин (ясмин, чубуковець), належить до роду листопадних і напівлистопадних чагарників родини Гортензієві. Ми звикли називати квітку чубушник жасмином за характерні солодкуваті пахощі і схожість квіток цих двох рослин. Латинську назву чубушник-філадельфус отримав на честь царя Єгипту Птолемея Філадельфа, а чубушником його називають тому, що з його міцної деревини з м'якою серцевиною робили чубуки і мундштуки для курильних люльок.
Шипшина (лат. Rosea) – рід рослин родини Розові, що має безліч культурних форм під назвою Троянда. За різними даними налічується від 400 до 500 видів шипшини і до 50000 її культурних сортів та гібридів. Про видове розмаїття рослини писали ще Геродот, Теофраст і Пліній. В епоху Відродження класифікація шипшини зводилася до поділу на дикі та культурні види за кількістю пелюсток у квітках, проте вже Карл Лінней звернув увагу на труднощі класифікації через гібридизацію троянд.
Троянда заслужено вважається королевою квітів, тому кожен поважаючий себе садівник хотів би виростити на своїй ділянці запашний трояндовий кущ. Але щоб милуватися влітку розкішними квітками, потрібно докласти багато зусиль і витратити чимало часу, і щоб полегшити вам завдання, ми пропонуємо кілька рекомендацій, які вам напевно знадобляться.
Продовжуємо осінні роботи в саду. Жовтень – відмінний час для поділу та пересаджування троянд: до настання морозів ще достатньо часу, і рослини мають гарні шанси вкоренитися.
Ялівець козацький (лат. Juniperus sabina) – хвойний чагарник, найпоширеніший вид роду Ялівець родини Кипарисові. У дикій природі цей вид зустрічається в лісах і гаях степової зони, на піщаних дюнах і скелястих схилах Малої і Південно-східної Азії, Центральної Європи, Кавказу, Примор'я, Уралу й Сибіру.
Ялівець скельний (лат. Juniperus scopulorum) є видом роду Ялівець родини Кипарисові. У природних умовах ялівець скельний росте в США (штат Орегон, захід Техасу, північ Арізони), у Канаді (у Британській Колумбії і південно-західній провінції Альберта), у північній Мексиці, вибираючи кам'янисті ґрунти гір на висоті від 1200 до 2700 метрів над рівнем моря.
Рослина ялівець (лат. Juniperus), або верес, або арча, належить до роду вічнозелених хвойних дерев або чагарників родини Кипарисові, численні представники якого поширені в північній півкулі від субтропічних гірських районів до Арктики. Латинська назва, збережена Карлом Ліннеєм за ялівцем у класифікації, згадується ще у творах римського поета Вергілія. Налічує рід ялівців на сьогодні близько 70 видів. Сланкі види ялівцю ростуть переважно в горах, а дерево ялівець заввишки до 15 м і навіть вище можна зустріти в лісах Центральної Азії та Америки, а також Середземномор'я. Ця рослина, що нагадує кипарис, росте від 600 до 3000 років.