Біла смородина (лат. Ribes niveum) – листопадний чагарник роду Смородина родини Аґрусових. У дикому вигляді вона поширена по берегах струмків і річок Євразії. Білим цей різновид порічок можна назвати з невеликою натяжкою – ягоди білої смородини можуть бути прозорими, а також кремового, жовтого або золотисто-жовтого відтінку.
Рослини на С
Перелік рослин на літеру С, які вирощують в домашніх умовах, в саду і на городі.
Рослина глоксинія (лат. Gloxinia), яка отримала свою назву на честь ельзаського лікаря і ботаніка Беньяміна Петера Глоксина, утворює рід у родині Геснерієві. Квіти глоксинія – це багаторічні тропічні трави і напівчагарники. Батьківщина глоксинії – Центральна і Південна Америки, де вона росте в листопадних лісах Бразилії і Перу, в скелях Мексики, в Андах або на берегах річок. Іншу назву – синнінгія (лат. Sinningia) – глоксинія отримала на честь Вільгельма Синнінга, садівника Бостонського університету, який присвятив себе селекції та гібридизації глоксинії. Завдяки його старанням у квітникарстві з'явилася гібридна або домашня глоксинія (синнінгія), представлена безліччю сортів і гібридів.
Щоби щорічно отримувати стабільний урожай ягоди зі смородинних кущів, потрібно вміти за ними доглядати, причому не тільки до і під час плодоношення, а й після збору врожаю. Поговорімо про те, як допомогти смородині відновитися після завершення плодоношення.
Проліска (лат. Scilla) належить до роду цибулинних багаторічників родини Спаржеві, хоча раніше вона входила в родину Гіацинтові або Лілейні. Інша назва проліски – сцила. Іноді проліски плутають із пролісником або підсніжником. Рід охоплює близько 90 видів рослин, що зростають на гірських луках і рівнинах Азії, Африки та Європи. Рослина сцила отримала своє ім'я від грецької назви морської цибулі – skilla, яка раніше належала до родини Лілейних. Вирізняються квіти проліски високою декоративністю й морозостійкістю, стійкістю до хвороб і здатністю адаптуватися до будь-яких умов.
Людям потрібні свіжі вітаміни круглий рік, і особлива потреба в них виникає взимку й напровесні, коли сад і город відпочивають. Але щоб наш організм не відчував дефіциту вітамінів, можна в зимовий час вирощувати культури, які мають найцінніші цілющі й харчові якості, наприклад, зелену цибулю, крес-салат і листовий салат, у теплицях або на підвіконні. Тим більше що це не так складно, як здається на перший погляд. А напровесні можна знову посіяти їх на городі. У цій статті ми розповімо вам про таку важливу для організму людини культуру, як салат, і про те, як здійснюється посадка та догляд за салатом у домашніх умовах і в відкритому ґрунті.
Савойська капуста – овочева культура, один із підвидів капусти городньої. Вона належить до сортової групи sabuada. Родом савойська капуста з Північної Африки із західної частини Середземномор'я. Назву культура отримала на честь італійського графства Савойя, в якому її вирощують здавна. У нашій країні савойська капуста не набула поширення через помилкове припущення, що вона примхлива, але в Європі, Центральній і Східній Азії цей підвид культивується широко.
Рослина сальвія (лат. Salvia), або шавлія – численний рід трав'янистих і чагарникових багаторічників родини Губоцвіті або Ясноткові, поширених у тропічних і помірних регіонах усіх частин світу, крім Австралії. Назва «сальвія» – похідна від латинського «salvus», що означає «бути здоровим», і це пояснюється тим, що деякі види цієї рослини з давнього давна застосовуються в лікувальних цілях. Ніщо так швидко не лікує флюс, як полоскання відваром шавлії. Представників роду сальвії всього близько 900, і всі вони полюбляють рости в світлих місцях. Щоб не виникало плутанини, лікарську рослину і прянощі заведено називати шавлією, а декоративні рослини цього роду – сальвією. І хоча сальвія теж шавлія, але використовують її саме з декоративною метою. Шавлія лікарська відома людям з часів Римської імперії, а ось квіти сальвія було завезено в Європу тільки в XVIII столітті, в епоху садівничого буму. Окремо від інших видів в класифікації стоїть сальвія дивінорум, так звана «шавлія провісника», або шавлія наркотична, з листя якої добувають сальвінорин, психоактивний галюциноген. Але в нашій статті ітиметься про сальвії – декоративний чагарник.
Сальпіглосис (лат. Salpiglossis) – рід однорічних, дворічних і багаторічних рослин родини Пасльонові, що налічує близько 20 видів. Родом сальпіглосис із Південної Америки, переважно з Чилі. Назва роду складається з двох грецьких слів, що означають у перекладі «труба» і «язик», і пояснює форму квітки. Через це його друга назва звучить як «язикотруб». У культуру цю рослину введено в 1820 році.
Рослина самшит (лат. Buxus) – рід вічнозелених повільно зростаючих дерев і чагарників родини Самшитові, яких у природі за останніми даними налічується близько 100 видів. Вони ростуть у Вест-Індії, Східній Азії і у країнах Середземномор'я. Назва рослини «буксус» запозичена давніми греками з невідомої мови. У природі існує три великих ареали самшиту – африканський, центральноамериканський і євро-азійський. У культурі дерево самшит, одну з найдавніших декоративних рослин, вирощують як горщикову і садову культуру. У теплих районах чагарник самшит використовується не тільки в якості живої огорожі і бордюрів – мальовничо сформовані кущі самшиту прикрашають сади і газони. Самшит у домашніх умовах – популярна культура для бонсай, оскільки може рости в невеликій посудині, добре кущиться, має дрібне листя і чудово зносить обрізання.
Санвіталія (лат. Sanvitalia) – рід низькорослих трав'янистих однорічних і багаторічних рослин родини Айстрові, або Складноцвіті, до складу якого входить 7 видів, що ростуть у природі в Північній і Центральній Америці. Назву рід отримав на честь італійського ботаніка Санвіталі. На присадибних ділянках вирощується зазвичай квітка санвіталія розпростерта, або лежача (Sanvitalia procumbens), уведена в культуру в XVIII столітті.
Сансев'єрія (лат. Sansevieria), або сансевієрія чи сансев'єра – рід родини Холодкові (в деяких каталогах – Агавові), що налічує понад 60 видів вічнозелених багаторічних безстебельних рослин із кам'янистих сухих регіонів тропіків і субтропіків Африки, Мадагаскару, Південної Флориди, Індонезії та Індії. Це невибаглива, а тому й популярна кімнатна рослина в різних країнах отримала прізвиська «щучий хвіст», «зміїна шкіра», «тещин язик». Цінність її в тому, що вона незламна: про неї можна забути на тиждень-два, і вона не загине і не засохне. Крім того, рослина сансевієрія із задоволенням використовується дизайнерами для створення квіткових композицій та прикраси інтер'єрів.
Сантоліна (лат. Santolina) – рід вічнозелених запашних чагарників родини Складноцвіті, або Айстрові, які в дикій природі зустрічаються на півдні Європи. За різними джерелами рід складається з 5-24 видів. Компактність сантоліни дозволяє вирощувати її не тільки в саду, а й в умовах квартири, а листя деяких видів культури використовують у їжу як пряну добавку і як засіб проти молі.
Рослина свербіжниця (лат. Knautia arvensis) належить до трав'янистих багаторічників родини Черсакові. Родову назву утворено від імені німецького лікаря і натураліста Християна Кнаута, який розробив класифікацію рослин, засновану на властивостях квіткового віночка. Українська назва роду має спільний корінь зі словом «сверблячка» (короста). Називають рослину також скабіозою. Деякі види роду Свербіжниця вирощують у культурі як декоративні квітучі рослини, а вид свербіжниця польова є лікарською рослиною, що виростає в дикій природі на родючих ґрунтах лугів, на пустирях, лісових галявинах і вздовж доріг на території всієї Європи.
Рослина селера (лат. Apium) належить до роду трав'янистих рослин родини Зонтичні. Найпоширенішою овочевою культурою роду є селера пахуча (лат. Apium graveolens). Батьківщиною селери вважають Середземномор'я – там і сьогодні в природі можна зустріти дикі форми цієї рослини. Виростає селера також на півострові Індостан, в інших азійських країнах, а також в Африці і в Америках, вибираючи для життя вологі місця. Людство здавна використовувало цю культуру: в Давній Греції селеру вирощували особливим способом, вживаючи в їжу виключно черешки листя. У інших же країнах Стародавнього світу до селери ставилися як до священної рослини: у Єгипті й Римській імперії з селери робили прикраси для могил, а приготованою з неї їжею поминали померлих. Поширення селери по Європі відбулося в XVIII столітті, причому спочатку вона була для європейців декоративною рослиною, і тільки через певний час її стали вживати в їжу. У наш час популярність селери зростає з кожним роком.
Сингоніум – опис
Сингоніум (лат. Syngonium) налічує до 30 видів рослин родини Ароїдні, але в кімнатних умовах вирощують лише 2-3 види. Росте в тропічній Південній і Центральній Америці.
Сингоніум – родич філодендрона. Це трав'янисті ліани, які мають повітряні корені і тонкі стебла. Листя має форму стріли, спочатку цілісне, але з віком набуває розсіченої форми.
Сингоніуми в кімнатних умовах вирощують і як ліани, і як ампельні рослини. Цінуються рослини через своє листя, що нагадує за формою стрілу. Для гарного росту рослина потребує опори, яку розміщують у горщику при пересадці сингоніума. Опору ставлять по центру горщика, насипають дренаж, трохи ґрунту, розташовують рослину, розправляють коріння, насипають залишки землі і злегка утрамбовують.
Рослина сингоніум (лат. Syngonium) належить до роду вічнозелених багаторічників родини Ароїдні, які ростуть у тропічних лісах Південної та Центральної Америки. «Syn» у перекладі з латини – об'єднаний, «gone» – сім'ябрунька. Ліана сингоніум – найближчий родич філодендронів, теж напівепіфіт, але дещо витонченіший в обрисах. У природі зустрічається понад тридцять видів цієї рослини, але кімнатна квітка сингоніум представлена лише двома або трьома видами.
Сідач (лат. Eupatorium) – рід багаторічних рослин родини Айстрові, або Складноцвіті, що походять із Північної Америки та набули поширення в Азії, Європі та тропічних районах Африки. Рід налічує понад 120 описаних видів, але ще щонайменше 200 видів сідача мають невизначений статус. Наукове ім'я рід отримав на честь Мітрідата Євпатора, понтійського царя, який застосовував один із видів рослини як протиотруту.
Рослина скумпія (лат. Cotinus) належить до роду листопадних дерев або чагарників родини Сумахові, поширених у районах із помірним кліматом Євразії та сходу Північної Америки. У роді всього два види. Назву «cotinus» дав рослині французький лікар і ботанік Жозеф Турнефор – стародавні греки так називали дику оливу. У культурі дерево скумпія відоме ще з часів стародавнього світу, мабуть тому у нього так багато назв: жовтушник, венеціанський торбах, шкіряне дерево, перуковий кущ, димчасте дерево та інші. Сьогодні скумпія вирощується у промислових масштабах для отримання фізегіну – жовтого та помаранчевого барвника для шкіри, вовни і шовку; з її жовтуватої з прозеленню деревини майструють вироби, листя скумпії використовують для дублення шкіри. Культивують скумпію і як декоративно-листяну садову рослину.
Слива (лат. Prunus) – рід деревовидних рослин родини Розові, що налічує близько 250 видів, котрі зростають у північній півкулі. Слива – природний гібрид аличі і терну. Сливу культивували ще в Стародавньому Єгипті, в V-VI ст. до н. е. А сирійці задовго до нашої ери вміли готувати з неї чорнослив, яким торгували з іншими країнами. За легендою, в Європу сливу завіз із Дамаска римський полководець Помпей. У Римі найкращими сортами сливи вважалися горіхова і дамаська. А під час хрестових походів до Європи потрапили інші прекрасні сорти, зокрема ренклод, названий так на честь Клод, дочки Людовика XII. Вид слива домашня, про яку сьогодні піде мова, родом із Кавказу.
Смітіанта – опис
До роду рослин смітіанта (лат. Smithiantha) відносять приблизно 8 видів рослин, що входять до родини Геснерієві. У деяких публікаціях рослина має назву Негелія. Рослина живе в горах Південної і Центральної Америки. Розводять смітіанту з 1840 року, а рід рослини названо на честь Матильди Сміт, яка була художницею в приватному ботанічному саду в Англії – «К'ю».
Смітіанта – це трав'янисті рослини з опушеними прямими пагонами, які виростають до 70 см у висоту. Лускаті кореневища – схожі на коріння ахіменесів. Стебло пряме. Листя росте асиметрично, коричнево-зелене, опушене, форма – серцеподібна або овальна.
Квітки схожі на дзвіночки, зібрані в кетяг, звисають, листя біля суцвіття відсутнє. Домашня смітіанта має багато різних забарвлень квіток: помаранчево-червоні, просто червоні, рожеві, білі. Є й просто жовті квіти з контрастними плямами у зіві. Вирощують і мініатюрні форми. Як і ахіменеси, кімнтані смітіанти мають сильно виражений період спокою, під час якого відразу після закінчення цвітіння відмирає надземна частина.