Рослина кипарис (лат. Cupressus) належить до роду вічнозелених чагарників і дерев родини Кипарисові з розкидистою або пірамідальною формою крони. Рід настільки давній, що залишки його представників чудово збереглися і досі зустрічаються у пластах третинного періоду. Сьогодні рід за різними джерелами інформації нараховує від 14 до 25 видів. Одні дослідники вважають батьківщиною кипариса Середземномор'я, інші стверджують, що ці рослини здавна зустрічаються у тропіках і субтропіках Північної Америки – в Каліфорнії, наприклад, і в Європу кипарис було завезено саме звідти. Але легенда про Кипариса, стрункого юнака, що убив коня бога Аполлона і за це був перетворений на дерево, належить до давньогрецького епосу, що підтверджує версію середземноморського походження кипариса. У природі дерево кипарис досягає двадцяти п'яти-тридцяти метрів у висоту, але кипарис, що вирощується в домашніх умовах, відрізняється невеликими розмірами, оскільки виведений саме як кімнатний кипарис – горшкова або діжкова рослина.
Кипарисові
У цю рослинну спільноту включено вічнозелені сланики, чагарники та дерева, які ростуть в обох півкулях. Характерною особливістю цих рослин є високий уміст у них ефірних олій і тритерпенових сполук. Родина розділена на дві підродини, тридцять із лишком родів і налічує понад півтори сотні видів.
Кипарисові можуть бути як пряморостучі, так і сланкі. Листя у них голчасте чи лускате. У деяких рослин молода голчаста хвоя опадає, і на її місці з’являється лускоподібна, розташована на гілках кільчасто, супротивно, а іноді й почергово. Квіткові дерев'янисті шишки, що формуються поодиноко на верхівках бічних гілочок, бувають чоловічі (мікростробіли) і жіночі (мегастробіли). Крилате чи безкриле насіння іноді дозріває у рік запилення, а іноді й на наступний сезон.
У деревині кипарисових немає смоляних ходів, і вона користується високим попитом. Особливо цінна запашна ялівцева деревина. Найвідомішими в культурі представниками кипарисових є кипарисовик, кипарис, ялівець, секвоя, мікробіота, туєвик, туя та біота східна.
Рослина кипарисовик (лат. Chamaecyparis) належить до роду вічнозелених хвойних дерев родини Кипарисові. У цьому роду сім основних видів і кілька сотень культиварів. У природних умовах кипарисовики іноді досягають заввишки сімдесяти метрів. Зовні вони трохи нагадують кипарис, тому ці рослини часто плутають, але гілки у кипарисовика дрібніші, ніж у кипариса, і більш плоскі. Найбільше кипарисовик своєю пірамідальною кроною нагадує тую. Родом кипарисовик зі Східної Азії та Північної Америки. У культурі його вирощують із кінця XVIII ст. Сьогодні рослина кипарисовик у саду настільки ж часте явище, як і кипарисовик на підвіконні.
Ця хвойна рослина з цікавою назвою дуже схожа на тую. У природі її можна зустріти виключно в регіонах Далекого Сходу. Спочатку мікробіоту вважали ялівцем несправжньокозацьким, але потім дослідники зрозуміли, що мають справу з абсолютно новою для них рослиною, яка розміром значно дрібніша за тую. Звідки й з'явилася назва – мікробіота. Цей хвойний чагарник занесено в Червону книгу, оскільки в дикій природі він став зустрічатися дедалі рідше. Зате на дачних і присадибних ділянках ця ефектна й невибаглива рослина стала дуже популярною.
Туя західна (лат. Thuja occidentalis), або життєве дерево – вічнозелена хвойна рослина роду Туя родини Кипарисові. У природі цей вид зустрічається на сході Північної Америки по низинних берегах річок, болотах, на вапняних ґрунтах і вологих родючих суглинках. Описано рослину було Карлом Ліннеєм у 1753 році, тоді ж вона й отримала від нього свою назву, що перекладається з грецької як «жертвування, обкурювання»: ароматичні породи туї спалювали під час давніх релігійних обрядів. Нині туя західна, завдяки своїй зимостійкості, довговічності, стійкості до токсичних міських умов і великій кількості штучно виведених декоративних форм, набула великого поширення у всіх кліматичних зонах.
Рослина туя (лат. Thuja), або живодрево (живодерев, жистяк, кадило, савіна), належить до роду голонасінних хвойних рослин родини Кипарисові, як ялівець, секвойя, таксодіум, кипарис та кипарисовик. В Європу тую завезли зі Східної Азії чи Америки. Латинська назва рослини має давньогрецький корінь, що означає «жертвування», «кадіння» – мабуть, існує зв'язок між назвою рослини і запахом порід туї, які ритуально спалюються як ароматичні пахощі. Рід налічує 6 видів, представники яких доживають іноді до 150 років, хоча зустрічаються і значно більш зрілі екземпляри. Крім деяких видів, у культурі вирощують близько 120 різновидів рослини, які відрізняються кольором і якістю хвої та формою крони. Туя в ландшафтному дизайні є однією із базових рослин і вирощується як солітер або в групі, а також використовується для оформлення алей, бордюрів, створення живоплотів.
Ялівець козацький (лат. Juniperus sabina) – хвойний чагарник, найпоширеніший вид роду Ялівець родини Кипарисові. У дикій природі цей вид зустрічається в лісах і гаях степової зони, на піщаних дюнах і скелястих схилах Малої і Південно-східної Азії, Центральної Європи, Кавказу, Примор'я, Уралу й Сибіру.
Ялівець скельний (лат. Juniperus scopulorum) є видом роду Ялівець родини Кипарисові. У природних умовах ялівець скельний росте в США (штат Орегон, захід Техасу, північ Арізони), у Канаді (у Британській Колумбії і південно-західній провінції Альберта), у північній Мексиці, вибираючи кам'янисті ґрунти гір на висоті від 1200 до 2700 метрів над рівнем моря. У культурі ялівець скельний поки зустрічається нечасто.
Рослина ялівець (лат. Juniperus), або верес, або арча, належить до роду вічнозелених хвойних дерев або чагарників родини Кипарисові, численні представники якого поширені в північній півкулі від субтропічних гірських районів до Арктики. Латинська назва, збережена Карлом Ліннеєм за ялівцем у класифікації, згадується ще у творах римського поета Вергілія. Налічує рід ялівців на сьогодні близько 70 видів. Сланкі види ялівцю ростуть переважно в горах, а дерево ялівець заввишки до 15 м і навіть вище можна зустріти в лісах Центральної Азії та Америки, а також Середземномор'я. Ця рослина, що нагадує кипарис, росте від 600 до 3000 років. Там, де росте ялівець, напрочуд чисте повітря. В античному світі ялівець вважався найкращим засобом від зміїного укусу, на Русі з нього робили посуд, в якому молоко не скисає навіть у спекотний день. Шишкоягоди, корінь і ефірна олія ялівцю здавна використовувалися для виготовлення препаратів від усіляких хвороб. Мелені ягоди рослини затребувані в кулінарії в якості приправи до м'яса і для приготування супів, соусів, паштетів, маринадів і навіть лікерів. З деревини деяких видів ялівцю виготовляють різні вироби, у т.ч. олівці і тростини.