Чи знаєте ви, що пірамідальна форма кипариса – не творіння природи, а результат роботи селекціонерів? А те, що Плутарх радив писати закони лише на кипарисових дошках, тому що їх не руйнує час?
Деревина кипариса не має шарів, її можна різати і вздовж, і впоперек, тому з неї можна виготовити навіть дрібні деталі.
Для вирощування в кімнатній культурі був виведений мініатюрний кипарис, який, тим не менш, має майже всі якості, властиві величезним лісовим деревам.
У статті на нашому сайті зібрана вся інформація, яка необхідна для вирощування цього чудового хвойника в домашніх умовах, і ми із задоволенням нею з вами поділимося.
Рослина кипарисовик (лат. Chamaecyparis) належить до роду вічнозелених хвойних дерев родини Кипарисові. У цьому роду сім основних видів і кілька сотень культиварів. У природних умовах кипарисовики іноді досягають заввишки сімдесяти метрів. Зовні вони трохи нагадують кипарис, тому ці рослини часто плутають, але гілки у кипарисовика дрібніші, ніж у кипариса, і більш плоскі. Найбільше кипарисовик своєю пірамідальною кроною нагадує тую. Родом кипарисовик зі Східної Азії та Північної Америки.
Ця хвойна рослина з цікавою назвою дуже схожа на тую. У природі її можна зустріти виключно в регіонах Далекого Сходу. Спочатку мікробіоту вважали ялівцем несправжньокозацьким, але потім дослідники зрозуміли, що мають справу з абсолютно новою для них рослиною, яка розміром значно дрібніша за тую. Звідки й з'явилася назва – мікробіота. Цей хвойний чагарник занесено в Червону книгу, оскільки в дикій природі він став зустрічатися дедалі рідше. Зате на дачних і присадибних ділянках ця ефектна й невибаглива рослина стала дуже популярною.
Туя західна (лат. Thuja occidentalis), або життєве дерево – вічнозелена хвойна рослина роду Туя родини Кипарисові. У природі цей вид зустрічається на сході Північної Америки по низинних берегах річок, болотах, на вапняних ґрунтах і вологих родючих суглинках. Описано рослину було Карлом Ліннеєм у 1753 році, тоді ж вона й отримала від нього свою назву, що перекладається з грецької як «жертвування, обкурювання»: ароматичні породи туї спалювали під час давніх релігійних обрядів.
Рослина туя (лат. Thuja), або живодрево (живодерев, жистяк, кадило, савіна), належить до роду голонасінних хвойних рослин родини Кипарисові, як ялівець, секвойя, таксодіум, кипарис та кипарисовик. В Європу тую завезли зі Східної Азії чи Америки. Латинська назва рослини має давньогрецький корінь, що означає «жертвування», «кадіння» – мабуть, існує зв'язок між назвою рослини і запахом порід туї, які ритуально спалюються як ароматичні пахощі. Рід налічує 6 видів, представники яких доживають іноді до 150 років, хоча зустрічаються і значно більш зрілі екземпляри.
Ялівець козацький (лат. Juniperus sabina) – хвойний чагарник, найпоширеніший вид роду Ялівець родини Кипарисові. У дикій природі цей вид зустрічається в лісах і гаях степової зони, на піщаних дюнах і скелястих схилах Малої і Південно-східної Азії, Центральної Європи, Кавказу, Примор'я, Уралу й Сибіру.
Ялівець скельний (лат. Juniperus scopulorum) є видом роду Ялівець родини Кипарисові. У природних умовах ялівець скельний росте в США (штат Орегон, захід Техасу, північ Арізони), у Канаді (у Британській Колумбії і південно-західній провінції Альберта), у північній Мексиці, вибираючи кам'янисті ґрунти гір на висоті від 1200 до 2700 метрів над рівнем моря.
Рослина ялівець (лат. Juniperus), або верес, або арча, належить до роду вічнозелених хвойних дерев або чагарників родини Кипарисові, численні представники якого поширені в північній півкулі від субтропічних гірських районів до Арктики. Латинська назва, збережена Карлом Ліннеєм за ялівцем у класифікації, згадується ще у творах римського поета Вергілія. Налічує рід ялівців на сьогодні близько 70 видів. Сланкі види ялівцю ростуть переважно в горах, а дерево ялівець заввишки до 15 м і навіть вище можна зустріти в лісах Центральної Азії та Америки, а також Середземномор'я. Ця рослина, що нагадує кипарис, росте від 600 до 3000 років.