Куркума (лат. Curcuma) – рід однодольних рослин родини Імбирні. Кореневища рослин цього роду містять жовті барвники та ефірні олії, тому культивуються як пряні й лікарські рослини. Найчастіше в культурі вирощується вид куркума довга, або куркума домашня, або куркума культурна, або турмерик, або жовтий імбир (лат. Curcuma longa), порошок висушених коренів якого відомий як прянощі «куркума».
Городні рослини стр. 2
Любисток (лат. Levisticum) – монотипний рід родини Зонтичні, представлений видом любисток лікарський (лат. Levisticum officinale) – трав'янистий багаторічник родом з Афганістану й Ірану. Сьогодні цю рослину культивують повсюдно. Інакше любисток називають любистрою, любчиком тощо.
Люфа (лат. Luffa) – рід трав'янистих ліан родини Гарбузові, ареал яких охоплює субтропіки та тропіки Азії й Африки. У роду понад 50 видів. Деякі з них популярні в культурі.
М'ята перцева (лат. Mentha piperita), або м'ята холодна, або м'ята англійська – трав'янистий багаторічник, вид роду М'ята родини Ясноткові, або Губоцвіті, виведений гібридизацією м'яти садової (колоскової) і м'яти водної. М'ята перцева вважалася цінною рослиною ще в Стародавньому Римі: листя м'яти використовували для натирання меблів, а водою, настояною на м'яті, обприскували кімнати.
Рослина майоран (Origanum majorana) – вид трав'янистих багаторічників роду Материнка родини Ясноткові. У природі він росте в Центральній Європі, Північній Африці й на Близькому Сході. Ще в Давньому Єгипті, Елладі та Римській імперії трава майоран цінувалась як декоративна, лікарська рослина та як прянощі. Греки наділяли майоран магічними властивостями, завдяки яким можна повернути собі мужність і любов, і стверджували, що свій аромат рослина отримала від богині кохання Афродіти. Тому на голови молодят надягали вінки з майорану. А римляни вважали майоран найсильнішим афродизіаком.
Рослина морква (лат. Daucus) належить до роду рослин родини Зонтичні. Зазвичай це дворічник, який у перший рік росту утворює розетку з листя і коренеплід, а в другий – насіння. Назва «морква» походить із праслов'янської мови. У природі ця рослина дуже поширена в Африці, Новій Зеландії, Австралії, Америці та в Середземномор'ї. У сільському господарстві овоч морква представлений видом морква посівна, чи морква культурна (Daucus sativus), яка поділяється на кормові та столові сорти. Культивують моркву вже близько чотирьох тисяч років, і за цей час було виведено безліч культиварів рослини.
Огірки як овочева культура користуються попитом цілий рік. Їх вживають у їжу в свіжому, солоному й маринованому вигляді, з них роблять салати та супи, і якщо ви маєте можливість влаштувати на своїй ділянці теплицю, то чому б не розмістити в ній кілька грядок для ранніх хрустких зелених огірочків?
Рослина огірок звичайний, або огірок посівний (лат. Cucumis sativus), є трав'янистим однорічником роду Огірок родини Гарбузові, овочевою культурою, широко вирощуваною в усьому світі. Назва рослини походить від грецького слова агурос, що означає «незрілий», тобто на етимологічному рівні за назвою закріплено поняття, що огірок вживають у їжу в незрілому, тобто в зеленому вигляді, на противагу, наприклад, помідору, який зеленим не їдять.
Пасльонові культури (лат. Solanoideae) – родина зрослопелюсткових дводомних рослин. До складу родини входить підродина Пасльонові, що складається з 56 родів, усього ж до пасльонових культур належить 115 родів і 2678 видів, більша частина яких виростає в тропіках і субтропіках Америки. Уперше властивості пасльонових культур було описано у праці «Загальна історія справ Нової Іспанії» Бернардіно де Саагуна, складеній значною мірою зі свідчень аборигенів – ацтеків.
Рослина пастернак посівний, або луговий, або звичайний (лат. Pastinaca sativa) є трав'янистим багаторічником, видом роду Пастернак родини Зонтичні, або Селерові. Назва рослини походить від латинського слова pastus, що означає «їжа, корм, харчування». Інакше пастернак називають білою морквою, білим корінням, польовим борщем. Батьківщина пастернаку – Середземномор'я. Людству пастернак відомий із незапам'ятних часів – згадки про нього є в працях Плінія та Діоскорида, що датуються І ст. до нашої ери, а його насіння виявлено в розкопках неоліту на території Швейцарії. Стародавні греки й римляни називали цей овоч «пастінака», використовували його в їжу і в лікувальних цілях, а також годували ним худобу.
Овоч патисон, або тарілчастий гарбуз, є різновидом гарбуза звичайного. Це трав'янистий однорічник, широко відомий у культурі, але в дикій природі не зустрічається. Завезені з Америки до Європи патисони вже в XVII столітті набули такої популярності, що через два століття їх стали вирощувати навіть у Сибіру. Назву рослині дали французи, утворено її від слова pate (пиріг), і пов'язують цю назву з формою плоду.
Пекінська капуста (лат. Brassica rapa subsp. pekinensis), або петсай, або китайська капуста, або салатна капуста – підвид ріпи, овочева культура, трав'яниста рослина родини Хрестоцвіті. Перші згадки про неї належать до V-VI століть н.е. – тоді її використовували не лише як овоч, а й як олійну рослину. Як культурна рослина пекінська капуста сформувалася на території Китаю, а через півострів Корея потрапила до Японії й Індокитаю, де стала однією з найважливіших городніх культур.
Червоний перець, гострий перець, гіркий перець або перець чилі – висушені чи свіжі плоди деяких сортів стручкового перцю (лат. Capsicum annuum), виду роду Капсикум пасльонових культур. У роду близько 30 видів. Назва «чилі» не має стосунку до однойменної країни, а походить від ацтекського слова, що означає в перекладі «червоний». Родом червоний стручковий перець із тропіків Центральної і Південної Америки, де місцеві жителі культивували його задовго до прибуття на континент європейців.
Рослина перець стручковий (лат. Capsicum annuum) належить до виду трав'янистих однорічників роду Капсикум родини Пасльонові, що набули великого поширення в сільському господарстві. Родом овоч перець із Центральної Америки, в Європу він потрапив в XV столітті і, попри вимогливість у догляді і підвищену теплолюбність, швидко став найпопулярнішою городньою рослиною. Сортів стручкового перцю сьогодні налічується близько 2000, проте велика частина з них відноситься до підвиду перець солодкий, а інші – до підвиду перець гіркий.
Рослина петрушка (лат. Petroselinum) належить до невеликого роду трав'янистих дворічників родини Зонтичні (Селерові). Батьківщиною петрушки вважається острів Сардинія. Перші згадки про цю культуру виявлені в староєгипетських папірусах: за переказами, петрушка проросла з крові, що витекла з вирваного злісним Сетом ока Гора, сина бога Озіріса. У дикій природі трава петрушка росте по узбережжю Середземного моря, в культурі листову і кореневу петрушку вирощують на півночі США і півдні Канади, а також по всій континентальній Європі за винятком Скандинавії, і більшою популярністю користується коренева петрушка, оскільки крім коренеплоду дає також і зелень.
Хоч як це сумно, але літо швидко минає, і настає пора, коли на городі вже нічого не росте. Можна, звичайно, зробити заготовки на зиму – маринади, соління, варення, але свіжих овочів і фруктів консерви замінити не можуть, особливо напровесні, коли організм потерпає від авітамінозу. І як добре, що наші предки придумали вирощувати улюблені нами культури в теплицях. Культивувати огірки та помідори в теплиці можна не тільки для своєї родини, а й на продаж.
Рослина помідор, або томат (лат. Solanum lycopersicum) – вид трав'янистих однорічників і багаторічників роду Паслін родини Пасльонові, представники якого широко вирощуються по всьому світі в якості овочевої культури. Помідором у побуті називають плід томату – pomo d'oro в перекладі з італійської означає золоте яблуко. А слово томат походить від ацтекського томатль, яке французи вдосконалили до сучасної форми. Родина томатів – Південна Америка, де вони донині ростуть у дикій природі. В Європу овоч помідор потрапив у середині XV століття.
Ревінь (лат. Rheum) – рід багаторічних трав'янистих рослин, що належать до родини Гречані. Найбільшого поширення ревінь набув у Європі та США, хоча зростає він і в Азії. Походження ревеню досить заплутане. Ця культура згадується ще в працях Педанія Діоскорида, що жив у першому столітті нашої ери. У XI-XII століттях ревінь став потрапляти в Європу з Азії через Персію. Марко Поло, який побував у тангутському царстві, стверджував, що корінь ревеню там вирощували і заготовляли у великих кількостях.
Редис – однорічна або дворічна рослина, що належить до групи Редька посівна роду Редька родини Капустяні, або Хрестоцвіті. Назву овоч редис отримав від латинського слова radix, що означає корінь. Це скоростигла городня культура, лідер серед швидко зростаючих овочів, вона дуже затребувана у весняний час, оскільки в цю пору тільки редис містить живі вітаміни, такі необхідні організму після зими.
Рослина редька (лат. Raphanus) належить до невеликого роду трав'янистих однорічників і багаторічників родини Капустяні, або Хрестоцвіті, що зростають у дикому вигляді в Європі і в азійських районах із помірним кліматом. Як овоч редька вирощується з давніх-давен. Сьогодні культивують вид, відомий під назвою редька посівна (Raphanus sativus), який у дикій природі не зустрічається.
Ріпа (лат. Brassica rapa) є однорічною або дворічною трав'янистою рослиною, що належать до роду Капуста родини Хрестоцвіті (Капустяні). Батьківщиною цієї найдавнішої культурної рослини вважається Західна Азія. Ріпу було введено в культуру близько 4000 років тому. У Стародавньому Єгипті і Стародавній Греції вона вважалася основною їжею для бідного населення і рабів, а в Римській імперії її вживали в їжу всі стани. На території сучасної України ріпу споживали ще трипільці, вона століттями була важливим продуктом харчування, згадки про неї можна знайти в стародавніх літописах, і тільки після XVIII століття її витіснила завезена з Америки картопля.
Рослина розмарин (лат. Rosmarinus) – рід вічнозелених напівчагарників і чагарників родини Ясноткові. У природі розмарин росте в Північній Африці – Марокко, Тунісі, Алжирі та Лівії, а також на Кіпрі, в Туреччині і європейських країнах – Іспанії, Португалії, Греції, Італії, країнах колишньої Югославії та на півдні Франції. У перекладі з латини назва рослини звучить як «морська свіжість» – у стародавніх греків розмарин асоціювався з Афродітою, яка з'явилася з піни морської. Але насправді аромат розмарину далекий від йодистого запаху моря, радше він поєднує в собі запахи сосни й камфори, тому, можливо, ближча до істини не латинська, а грецька назва рослини, що означає в перекладі «бальзамічний чагарник».
Рослина рукола (лат. Eruca sativa), або індау, або аругула, або рокет-салат, або ерука – вид трав'янистих однорічних роду Ерука родини Капустяні. У дикому вигляді рослину можна зустріти в Південній і Центральній Європі, в Азії (від Середньої до Малої, а також в Індії) і на півночі Африки. У культурі ж вирощування руколи масово практикують в Італії, але популярна вона й у інших країнах, особливо на півночі Європи та Америки.
Савойська капуста – овочева культура, один із підвидів капусти городньої. Вона належить до сортової групи sabuada. Родом савойська капуста з Північної Африки із західної частини Середземномор'я. Назву культура отримала на честь італійського графства Савойя, в якому її вирощують здавна. У нашій країні савойська капуста не набула поширення через помилкове припущення, що вона примхлива, але в Європі, Центральній і Східній Азії цей підвид культивується широко.
Людям потрібні свіжі вітаміни круглий рік, і особлива потреба в них виникає взимку й напровесні, коли сад і город відпочивають. Але щоб наш організм не відчував дефіциту вітамінів, можна в зимовий час вирощувати культури, які мають найцінніші цілющі й харчові якості, наприклад, зелену цибулю, крес-салат і листовий салат, у теплицях або на підвіконні. Тим більше що це не так складно, як здається на перший погляд. А напровесні можна знову посіяти їх на городі.
Рослина селера (лат. Apium) належить до роду трав'янистих рослин родини Зонтичні. Найпоширенішою овочевою культурою роду є селера пахуча (лат. Apium graveolens). Батьківщиною селери вважають Середземномор'я – там і сьогодні в природі можна зустріти дикі форми цієї рослини. Виростає селера також на півострові Індостан, в інших азійських країнах, а також в Африці і в Америках, вибираючи для життя вологі місця. Людство здавна використовувало цю культуру: в Давній Греції селеру вирощували особливим способом, вживаючи в їжу виключно черешки листя. У інших же країнах Стародавнього світу до селери ставилися як до священної рослини: у Єгипті й Римській імперії з селери робили прикраси для могил, а приготованою з неї їжею поминали померлих.
Життя на Землі почалася з рослин і завдяки їм триває досі. Рослини живуть для того, аби створювати життя. Їхнє листя дає тінь, яка не дозволяє сонцю випалювати землю, утворює компост на поверхні ґрунту, їхні корені захищають ґрунт від розмивання та перенесення, перетворюють землю на родючий ґрунт, їхні відмерлі рештки живлять черв'яків і мікробів, які накопичують у ґрунті азот. Рослини створюють ґрунт. Земля не змогла б існувати без рослин жодного дня.
Соняшник (лат. Helianthus) – рід родини Складноцвіті, що налічує близько п'ятдесяти видів, які ростуть у природі в Північній, Центральній Америці та в Перу. Обробіток соняшника здійснювали ще індіанці, які використовували рослину для зняття болю в грудях і лікування лихоманки, пекли з неї хліб, а пилок і пелюстки рослини слугували в ті часи сировиною для пурпурно-фіолетової фарби, якою аборигени робили на тілі татуювання. Олією соняшника змащували волосся, а суцвіттями прикрашали вівтарі й храми.
Рослина спаржа (лат. Asparagus), або аспарагус, належить до роду рослин родини Спаржеві, яка налічує близько 200 видів, що зростають у сухому кліматі по всьому світу. Найбільш поширений вид спаржа лікарська. Спаржа може бути травою або напівчагарником із розвиненим кореневищем і гіллястими, часто повзучими стеблами. Делікатесними вважаються верхні частини паростків деяких видів спаржі лікарської, мільчастої і коротколистої.
Рослина топінамбур (лат. Helianthus tuberosus), або Соняшник бульбистий, є видом трав'янистих рослин роду Соняшник родини Айстрові. Топінамбур відомий також як єрусалимський артишок, бульба, земляна груша або бараболя. Слово «топінамбур» походить від назви племені індіанців, які жили на території сучасної Бразилії – тупінамоас. Натуралізувався топінамбур у Чилі. До Європи земляна груша потрапила через Англію і Францію в XVI столітті, а з другої половини XIX століття вона стала широко вирощуватися як фуражна і харчова культура.