Арахіс культурний (лат. Arachis hypogaea), або арахіс підземний, або земляний горіх – затребувана земляна культура, яка належить до роду Арахіс родини Бобові. З погляду ботаніки горіх арахіс є не горіхом, а бобовою травою. На батьківщині, в Південній Америці, арахіс мав цінність уже в ті часи, коли материк ще не було відкрито Колумбом. До Європи арахіс потрапив завдяки іспанським конкістадорам, а пізніше португальці завезли цю культуру до Африки, де поживні властивості арахісу і його здатність рости на мізерних ґрунтах було належно поціновано. А через деякий час работорговці завезли арахіс і в Північну Америку. У 30-х роках XVI століття португальські моряки завезли арахіс в Макао й Індію, а іспанські – на Філіппіни.
Горіхи
Горіхи – це плоди з жорсткою шкаралупою та їстівною серцевиною. Однак не завжди це визначення вірне: арахіс, який інакше називають земляним горіхом, насправді є бобом, а не горіхом. Не можна достеменно вважати горіхами також кеш’ю, плоди кедра та кокоса. Але в кулінарії за горіхи приймають будь-які плоди зі шкаралупою та їстівним ядром.
Горіхоплідними можуть бути культури з різних родин: із розових – мигдаль, із протейних – макадамія та гевуїна, а з лецитисових – бразильський і райський горіхи. Представлені горіхи також у родинах Бобові, Горіхові, Осокові, Плакунові, Букові, Березові й Анакардієві. Найбільш цінними, а тому й частіше за інших оброблюваними, є горіхи волоські, кедрові, мигдаль, фундук, фісташки, арахіс і кеш’ю.
Горіхи входили в раціон первісної людини та досі не втратили своєї харчової значущості. Багато з них містять необхідні нашому організму антиоксиданти, вітаміни E і B₂, а також сполуки магнію, селену, міді, фосфору та кальцію. А мускатний горіх, окрім пряного аромату, має також цілющі властивості, які були детально описані Авіценною. Однак для алергіків вживання горіхів може завершитися сумно, й особливо небезпечний у цьому відношенні арахіс і продукти, до складу яких він входить.
Дерево волоський горіх (лат. Juglans regia) – вид роду Горіх родини Горіхові. Інакше його називають царським або грецьким горіхом. У дикій природі волоський горіх росте в західному Закавказзі, північному Китаї, на Тянь-Шані, в північній Індії, в Греції та Малій Азії. Окремі екземпляри рослини зустрічаються навіть у Норвегії. Але найбільші природні горішники розташовані на півдні Киргизстану. Батьківщиною волоського горіха вважається Іран, хоча висловлюється припущення, що ця рослина може мати китайське, індійське або японське походження.
Фундук – невибагливий чагарник, який можна вирощувати як на штамбі, так і у вигляді багатостовбурного куща. Для формування штамбового дерева потрібно було вчасно видалити всі пагони, крім одного. Але якщо цього не зробити вчасно, найкращий варіант – правильно сформувати багатостовбурний кущ, що вже розрісся.
В описуваному випадку у фундука п'ять основних гіллястих стовбурів і формується ще два тонших. Зайвий шостий стовбур видалили. Для зручності збору врожаю обрізали нижні гілки. Верхні гілки спрямували в потрібний бік. Кінчики зберегли, оскільки на них закладаються квіткові бруньки.
Фундук не боїться перенавантаження крони, плодоносить по всій довжині пагонів. Тому зайву обрізку переносить погано – можна втратити врожай. Ростові пагони теж залишили – чим їх більше, тим більше горіхів.