Аґрус звичайний (лат. Ribes uva-crispa), або відхилений, або європейський – вид, що належить до роду Смородина родини Аґрусові. Родом ягода аґрус із Північної Африки та Західної Європи, в дикому вигляді також зростає в Середній і Південній Європі, на Кавказі, в Середній Азії і Північній Америці. Уперше аґрус описав Жан Рюель 1536 року у книзі «De natura stirpium». В Європі про аґрус стало відомо у XVI столітті, а вже в XVII він став в Англії настільки популярною ягідною культурою, що почалася активна селекційна робота, результатом якої стала поява кількох сортів аґрусу, а до XIX століття їх налічувалися вже сотні.
Аґрусові
Це відносно невелике рослинне співтовариство об'єднує понад півтораста видів, що належать до роду Смородина – єдиного в родині. Один із підродів роду – Аґрус – раніше виділявся в окремий рід. Представники родини – чагарникові рослини, які ростуть у гірських районах Латинської Америки й у регіонах із помірним кліматом Північної півкулі.
Листя у аґрусових пальчастолопатеве, позбавлене прилистків, листкорозміщення – чергове. Підземні органи рослин щороку утворюють вегетативні пагони, які вже через рік вступають у плодоношення, а через кілька років відмирають. Таким чином чагарник оновлюється. Стебла деяких рослин мають у вузлах під основою листя шпичаки, що захищають кущ від травоїдних. Дрібні квітки аґрусових утворюють суцвіття. Деякі представники спільноти здатні самозапилюватися, іншим же потрібні запилювачі – бджоли, мухи та жуки. Плоди аґрусових – ягоди. В одних рослин вони круглі й голі, в інших – укриті залозистим ворсом і довгасті.
Найвідомішими в культурі плодовими рослинами родини аґрусових є смородина – чорна, червона і біла – і власне аґрус.
Вегетаційний період аґрусу починається дуже рано, тому й профілактичну обробку чагаря, що сприяє його пробудженню і знищує шкідників та хвороботворні мікроорганізми, проводять напровесні. Про те, як правильно підготувати аґрус до нового сезону, і піде мова в нашій статті.
Щоби щорічно отримувати стабільний урожай ягоди зі смородинних кущів, потрібно вміти за ними доглядати, причому не тільки до і під час плодоношення, а й після збору врожаю. Поговорімо про те, як допомогти смородині відновитися після завершення плодоношення.
Біла смородина (лат. Ribes niveum) – листопадний чагарник роду Смородина родини Аґрусових. У дикому вигляді вона поширена по берегах струмків і річок Євразії. Білим цей різновид порічок можна назвати з невеликою натяжкою – ягоди білої смородини можуть бути прозорими, а також кремового, жовтого або золотисто-жовтого відтінку.
Порічки червоні (лат. Ribes rubrum), або смородина червона, або смородина звичайна – листопадний чагарник родини Аґрусові. У природі порічки ростуть у лісовій зоні Євразії, утворюючи зарості на узліссях, по берегах річок і струмків. У культурі порічки ще в V столітті стали вирощувати голландці, причому не як ягідний чагарник, а як декоративну рослину. Саме тому порічки в Європі набагато популярніші за чорну смородину. У Московії червона смородина з'явилася тільки в XV столітті.
Чорна смородина (лат. Ribes nigrum) – вид монотипного роду Смородина родини Аґрусові, що є листопадним ягідним чагарником. У дикій природі чорна смородина сьогодні росте по всій території Європи, на Уралі, в Сибіру до Єнісею і Байкалу, в Казахстані, Монголії та Китаї. Поширена вона і в Північній Америці.
Смородина (лат. Ribes) – рід рослин родини Аґрусові, що включає до двохсот видів рослин, з яких близько п'ятдесяти поширені в Північній півкулі. В XI сторіччі смородина з'явилася в монастирських садах Русі, і тільки після цього перекочувала в країни Європи. Смородина – дуже популярна садова культура в нашій країні. Крім чорної і червоної смородини сьогодні культивують також білу і золотисту, але чорна смородина переважає над іншими видами і як найсмачніша ягода, і як найкорисніша.
Смородина (лат. Ribes) – рід рослин родини Аґрусові, що включає близько 150 видів, поширених у Європі, Північній Америці та Азії. Назва рослини походить від слова «смородь», що означало «сильний запах» (порівняймо із сучасним «сморід») – і справді, ягодам, листю і гілкам чорної смородини притаманні сильні своєрідні пахощі. Біла і червона представниці роду мають не такий сильний запах. Перша згадка про смородину на Русі датується ХІ ст., а літописи XVI ст. оповідають, що в той час чорна смородина у підмосковних садах уже вирощувалась у великій кількості.